Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко
"З міста Липівця Волох помандрував зі своєю ватагою в напрямкові на Умань.
Під час переходу козацтво було переконане, що Волох веде його на зєднання з Армією У.Н.Р., що була далеко попереду.
Після надзвичайно швидких переходів Волох опинився 17 грудня в районі с.с. Репетихи та Шепетухи, де й зробив зустріч Нового Року по новому стилю, щоб показати, що він та козаки його є також большевики, а не прихильники старої влади. 18 грудня ст. ст. рано Волох розпочав наступ на Добрармію, що в той час відступала в напрямку на м. Голованівське.
Тут уся Волохова "армія" в одногодиннім бою була розігнана й утікала ярами з надзвичайною скорістю.
У цій бійці Волох стратив обози, гарматну частину та кулемети. Зісталися люди з рушницями без набоїв. У цій бійці Волох трохи сам не попав у полон, бо занадто тяжкі чоботи заважали швидко втікати.
Після невдалого бою Волох розпочав агітаційну працю в селі Кузьминій-Греблі. Обдурене козацтво було цілком здеморалізоване Волоховими обіцянками, і часто можна було чути недовіря. Скоро по Волоховім таборі пішла чутка, що в м. Умані стоїть частина Української армії. Ця звістка відразу змінила настрій, і щоранку можна було помітити, як рідшають ряди гайдамаків, а Волох виставляв їх у наказах, як зрадників радянської справи.
Цілий день Волох не мав спокою від запитань, чи зєднаємось з армією У.Н.Р. Волох відповідав козацтву, що буде післано делегацію, і це було зроблено.
31 грудня 1919 року Волох, зібравши коло церкви козаків та старшин, доложив, що повернула делегація від Армії У.Н.Р. і принесла такі умови зєднання гайдамаків із партизанами: козацтво буде принято, а старшини будуть розстріляні.
З 31 грудня на 1 січня Волох зібрав козацтво й вирушив із ним у напрямку на Умань. Причина цього походу для більшости козаків та старшин була невідомою. Забравши м. Умань, Волох вичікував червоних москалів, ходив поміж козаками та заспокоював, що червоні москалі їм нічого не зроблять.
У цей час командир кінного дивізіону сотник Кравченко збирався втікати з дивізіоном на зєднання з партизанами, але йому не пощастило. Волохів Ревком було попереджено його прихильниками, й уночі частина сотника Кравченка була роззброєна й одведена до місцевої вязниці. В цей час волохівщини вязниця виглядала більше на касарню. Не зважаючи на те, що Волох був заборонив співати український гімн, часто можна було чути співи гімну, що неслися з вязниці. Перед вязницею збиралися люди й вітали козацтво та утішали, що незабаром повернуться партизани.
1 січня був оголошений суд Волохів над сотником Кравченком та йому підлеглими; велика заля військового суду та вулиці були переповнені народом. У цей час на суд прибула делегація з сусідніх сіл і подала Ревкомові постанову припинити розстріли українців та випустити з вязниці гайдамаків. Коли ж це не буде зроблене, то відповідальність перед населенням м. Умані та околиць лягає на Ревком. Суд не відбувся".
Про всі подробиці Командування довідалося від сотні кінних гайдамаків, що зі своїм дивізіонером сотником Легиним (друга сотня не встигла втекти) знову приєдналася до нас, бо побачила на власні очі волохівщину в повному її розвитку.
Волох наробив стільки шкоди Українській армії, що на ньому слід більше зупинитися, бо діло торкається зовсім не одного Волоха, а цілої групи так зв. "волохівців", що поділяли його ідеологію.
Зовнішній Волохів вигляд відповідав його духовному світоглядові — високий, кремезний, рудий, із мало інтелігентним, зі слідами віспи обличчям — він нагадував (своєю зовнішністю) тип фельдфебеля колишньої Російської армії. Одягався Волох у простий сірий жупан; гайдамацька шапка з червоним шликом, червоний пояс та нерозлучна кавалерійського типу рушниця доповнювали його вбрання. Волох не належав до світлих типів революції, скоріше це було зібрання всіх негативних сторін людини — фальш, брутальність, знущання над слабшим та демагогія були найхарактернішими рисами його вдачі. "За голоту", "Хай живе біднота" і тому подібні вигуки були звичайними в його балачках. У Волоха була природжена спритність, знання натури селянина й робітника, явна особиста хоробрість і дбайливість за козаків (Волох нікому не довіряв скарбниці свого коша й усі гроші носив у похідному мішку на собі).
В усій своїй діяльності Волох малював себе українським націоналістом і в цьому напрямкові уперто виховував своїх прихильників.
Дехто гадає, що Волох був на службі в російських комуністів; на думку ж інших — комуністи, що виявляли себе досить добрими знавцями людської психології та вміли її вживати, також уміло використовували Волоха, а з ним і всю волохівщину для здійснення своїх завдань на Україні.
Мала інтелігентність (не в розумінню походження) та освіченість мало відповідали тим великим завданням, які Волох бажав узяти на свої плечі, щоб розвязати їх під той бурхливий час.
Робітник із Донецького басейну, Волох до двадцяти років був неписьмений; за часів військової служби в артилерійських частинах російської армії Волох дослужився до підпрапорщика; в 1915 році він кінчає школу прапорщиків і продовжує далі службу на фронті в 54-му Східньо-Сибірському стрілецькому полку; за бойові заслуги його було авансовано до ранґи штабс-капітана та було дано йому деякі бойові нагороди (сам Волох заявляв, що він має Георгіївську шаблю та Георгіївський хрест).
Свою діяльність в українському війську Волох почав за часів генерала Корнілова в Москві, куди його було виряджено, як "непевну" людину, а потім у 1917 році продовжував її в Харкові; в Харкові Волох згуртував коло себе українські елементи, придбав собі надійних прихильників,
