Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

Були випадки, коли наша колона входила в один бік села, а з протилежного виходили Деникінці й навпаки; обозам у цих випадках приходилося відігравати ролю першої допомоги тильній охороні.

Перетомлена, напів одягнена, обтяжена великою кількістю хворих Українська армія в тих тяжких обставинах точно виконувала всі накази Командування, що, будучи надхненим героїзмом старшини й козака, напружувало весь свій мозок, здібність і досвід, щоби вийти скорше в район, порівнюючи спокійний.

Штаб армії, Запорозька та 3-я Стрілецька дивізія йшли в центральній колоні, маршрутом:

16 грудня — Ординці — Жидівці — Должок — Андрушів — Пшенів — Чорнявка.

18 " Чорнявка — Скала — Вербівка.

21 " Вербівка — Животів — Дубрівка.

22 " Дубрівка — Пятигори — Оддайпіль.

27 " Оддайпіль — Тихий Кут.

28 " Жашків — Побійна — Красний Кут — Нова Гребля.

29 " Нова Гребля — Кривець — Крачківка — Іваньки.

30 " Іваньки — Паланочка (перехід через залізничу лінію Умань — Христинівка — Звенигородка) — Роги — Легезине.

31 " Легезине — Оксанина — Небелівка.

5 січня — Небелівка — Рогове — Перегонівка. Штаб армії в с. Роговому, 4 верстви на північ від Перегонівки. Київська дивізія в с. Дубовій.

5 " (по старому стилю 23 грудня) Армія заняла район Коржева — Дубова (штаб Київської дивізії), Бабанка — Оксанина (Волинська дивізія) й Перегонівка — Рогове (штаб армії), Покотилове (3-й кінний Залізний полк).

Волинська дивізія під час всього маршу була на північ, а Київська на південь від зазначеного на мапі маршруту.

Волинці часово захопили Сквиру; ворог прогнаний; взято здобич.

За м. Жашків — бій Київської дивізії з частинами Добрармії.

Волинська дивізія проходить у 4 верствах від Устингородка, занятого великими силами добровольців.

Бій 6-го Запорозького загону з добровольцями під ст. Поташ.

З визначніших епізодів за час цих маршів були: сутичка Київської дивізії з добровольцями в м. Жашкові, захоплення Чорними Запорожцями Ставища, напад добровольців на 3-ю Стрілецьку дивізію й захоплення нами м іста Умані.

Через кілька днів маршу, коли армія наша між 21–25 грудня була зосереджена для відпочинку й мобілізації в районі Тетіїв — Пятигори — Животів (Таращанського повіту), до нас почали наближатися з півночі по шляху: Біла Церква — Ставище — Жашків — Умань значні маси добровольців; було одержано цілком певну звістку про наближення кількох сильних полків ворожої кінноти, міх ними був також відомий "Вовчанський відділ".

Щоб уникнути зустрічі з цією кіннотою, армії на 26 грудня було визначене нове розміщення, зовсім осторонь, на схід від великого Білоцерківсько-уманського шляху, по присілках і хуторах — Тихий Хутір й околиці — Високе — Жашків, бо, звичайно, відступаюча маса використовує лишень великі шляхи. Початок маршу для всіх колон був призначений на 6 годину ранку, понеже відомо було, що добровольці розпочинають свої денні марші пізно, приблизно від години 8–9; до 12 години все наше перегрупування мусіло бути закінчене. Командування мало на думці пропустити повз себе великі ворожі групи, а далі чинити відповідно до обставин.

Всі дивізії наказ цей виконали, за винятком 3-ої Стрілецької; колона полковника Трутенка[49]. стала на марш замість 6-ої години майже опівдні.

Добровольці (кінний полк у 600 шабель Кавказької "Сводной" дивізії під керуванням полковника князя Голіцина) навіть не дали охоронним відділам колони полковника Трутенка обсадити свої місця: як тільки вони висунулися з містечка, так добровольча кіннота їх заатакувала й ізнищила. Окремі невдатні спроби Командування протиділати деякими частинами дивізії і Юнацької Школи не мали успіху — колона була цілком знищена й викреслена з нашого складу; врятувалися лишень ті, що були верхи.

Залишаючи на боці інформації та наказ Вищої Команди, а базуючися лише на оцінці ситуації, що подає в своїй брошурі полковник Трутенко, дивізія ще вночі мусіла стати на марш і піти на обєднання з армією. Бажання висвітлити ситуацію в усіх деталях не може бути виправданим, бо через це був загублений час.

Це була дуже серйозна невдача, бо хоч, правда, в цій збірній групі було чимало всяких дрібних частин, але все це були кадри 3-ої Стрілецької дивізії, що мала вже в нашій військовій сучасній історії почесне місце й назву Залізної. Зазнали тяжких втрат також і юнаки: забитими 11 чоловік, полоненими 100, загублено 2 гарматі, 5 кулеметів і весь обоз санітарний і господарчий.

Слідству було дуже важко розібратися в тих тертях, що були на верхах цієї зібраної групи, до того ж обстановка й час не дозволяли цього зробити. Наказом по армії з рештків 3-ої Стрілецької дивізії і Юнацької Школи мав бути зорганізований 3-й кінний полк, що повинен був у своїх сотнях заховати свої дотеперешні бойові назви й далі берегти традиції Залізної дивізії[50].

Переведення цього переформування Командування доручило полковникові Стефанову (Галицької армії), надавши полковникам Чижевському та Вишнівському посади помішників до нього. Ці старшини виказали себе в цій справі добрими організаторами, і незабаром 3-й кінний полк, у складі 5-ох сотень, знову почав відбувати службу, як бойова кінна частина армії