Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко
Рівнобіжність діяльности в Галицькій армії. — Формальність розриву. — Новий акт злуки. — Звязки з Урядом
В наслідок політичного порозуміння між Диктатором Петрушевичем з одного боку й заступником генерала Деникіна з другого 6 листопада Галицька армія припинила свою воєнну акцію супроти Добровольчої Російської армії, і з того моменту слід уважати, що обидві Українські армії — Наддніпрянська та Галицька — йдуть різними шляхами. Але це тільки формально, бо Командування наше на стільки було упевнене в приязні Галичан, що ані на хвильку не вагалося призначити, як район для прориву Наддніпрянської армії, дільницю добровольчого фронту, що входила в район розташування Галицької армії. Галицьке Командування й сама армія робила все можливе, аби полегшити наддніпрянцям цю небезпечну акцію. (В наказі по Армії У.Н.Р. ч.2 від 13 грудня 1919 року це зафіксовано).
Як Галицька армія під той час була розположена і як вона переживала цю важку для неї пору, свідчить наведений звіт, напів офіціяльного характеру, начальника оперативного відділу одного з Галицьких корпусів сотника Гнатевича, а потім нижче уступ статті сотника Ч-ого, поданої в таборовій газеті "Скиталець" [57].
"Ситуація У.Г.А. в 1-й половині грудня 1919 року.
1) Ворог — Червона армія — в Житомирі, Бердичеві та Новограді-Волинському (Звягелі). Її бойове завдання — здобуттям Козятина з напрямку Бердичева переломити Київський фронт Добровольчої армії й таким способом полегшити собі здобуття Києва.
2) Добровольча армія (Деникінці) на лінії Київ — Козятин — Старокостянтинів — Шепетівка — в обороні тієї лінії.
3) Українська Галицька армія: І корпус, бойово в той час найспособніший і найчисельніший (коло 2.000 багнетів і шабель), був призначений допомогти частинам Добрармії здобути Бердичів. Булава корпусу: матеріяльна частина в Кордилівці, оперативна в Махнівці. Корпус отаборений у районі Махнівка — Самгородок — Калинівка — Янів — Хмельник; бойові частини під Бердичевом.
ІІ корпус на відпочинку в районі Вінниця — Браїлів — Жмеринка;
команда — Вінниця.
III корпус у районі Гайсин — Брацлав; команда в Гайсині. Начальна команда у Вінниці.
4) Згідно з умовою між Командуванням Добрармії та Українською Галицькою армією мала У.Г.А. перейти, по переведенні операцій у районі Бердичева, на 3-місячний відпочинок, з метою реорганізації й доповнення, в район Одеси або Єлисавету".
"Українська Галицька армія переживає в тому часі найважчу кризу. Через епідемію тифу стала зовсім нездатна до бою й походів. Це останнє було найпершою причиною заключення договору з Добр-армією. Інакше було б віддано тисячі знеможених тифом стрільців і старшин на ласку-неласку "добровольців". Ця сама причина була пізніше конечністю злуки з большевиками. Схоронити армію перед масовою смертю й перед цілковитим розпадом — це були ті два провідні мотиви, що приневолили Командування У.Г.А. до переговорів і заключення договорів як з деникінцями, так пізніше і з большевиками.
Матеріяльний стан армії, за виїмком прохарчування, його треба було теж добувати з великим зужитком енергії (завдяки добрій організації і праці інтендантських установ голодувати не доводилося), виказував непереможні недостачі. Причина цього — головно перебування в тому районі, де не можна було нічого придбати з огляду на загальний розпад у промислі й на зубоження населення та відмежування від решти України й закордону. Головно на фізичному стані армії відбилося: брак білизни (передусім теплої), брак одягу й узуття. Того, що могли добути наші інтендантські установи дорогою купівлі й виміни за цукор і того, що могли виготовити наші майстерні, не вистарчало зовсім. Треба було доконче нового заосмотрення.
Та моральний стан армії не потерпів через те зовсім, але помітно було, що, навпаки, злидні й терпіння, які переживала в той час вся армія, скріпили та піднесли моральний рівень її, захитаний подекуди попередніми невдачами та розєднанням обох наших армій. Нещастя скріпило взаємне довіря старшин та стрільців і створило те споєння, що вдержало армію перед її розпадом доостанку, і армія задержала все, помимо переходів з одного табору в другий, свою національну ідеологію та організаційну окремішність.
У місяці грудні змінилася армія в один великий шпиталь, де здорова частина (без різниці рангів) доглядала хворих. Хворі були розміщені в лічницях, їх тоді потворено десятки при обозах ("рухомі лічниці"), та по приватних квартирах".
"Тиф забирає щораз більше жертв. Багато хворих старшин і стрільців відходить до шпиталю. Ряди рідшають із кожним днем. Дороги так розмокли, що й відступ був би неможливий. Лишалось хіба піддатися на ласку й неласку ворогові. Підмоги жадної немає. Новобранці з Придніпрянців, що їх залучено було до наших частин, розбіглися майже всі додому. Осталися самі Галичани. Начальна Команда, бачачи це невідрадне положення У.Г.А., починає переговорювати з деникінцями. На фронті вже другого листопада припинено бої. Дня 6 листопада приходить звістка, що наша делегація підписала договір із російськими добровольцями, він відносився лише до військових справ. Незадовго дістаємо звістку, що арештовано генерала Тарнавського і його штаб, а на його місце став вождем генерал Микитка. Дня 17 листопада довідалися вже ми про зміст протоколу й про умовини, що на них У.Г.А. погодилася з Деникінцями. Як це приняв загал старшин, нехай свідчить оцей факт.
