Нові коментарі
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою - Народні
Українські Книги Онлайн » Публіцистика » Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

Читаємо онлайн Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко
і, завдяки їм, згідно з тодішніми виборними принципами, його було обібрано на посаду командира 2-го Запасового Українського полку, а через те, що вже такий полк був, то Волохів полк отримав назву 3-го Запасового полку (здається, бувший 234-й російський запасовий полк). Незабаром Волохів Запасовий полк перейшов до большевиків, а він сам із своїми прихильниками втік до Києва, де зорганізував Слобожанський курінь. Коли з приходом німців знов установилась влада Центральної Ради, Слобожанський курінь увійшов до скаду 3-го Гайдамацького полку. За час свого перебування в 3-му Гайдамацькому полку Волох довший час лишається на посаді голови польового суду й без милосердя катує большевиків.

Коло Волоха гуртуються: Ліневський, Табурянський, Андрійчук, Маслов, Терлецький і багато інших, що працюють разом із ним, використовуючи гайдамаків, як сліпе знаряддя.

Волохівщина починає свою особливо шкідливу діяльність у широкому розмірі з часів, коли повстала Директорія, себто з осени року 1918, і продовжує її на протязі всього наступного 1919 року. Коли уважно придивитися до подій того часу, то можна бачити, що всюди явно чи таємно відіграє значну ролю волохівщина, в праці її є певна послідовність і система.

Найдокладніше до цього часу, з належним мотивуванням, що заслуговує на увагу, про волохівщину розповів на сторінках часопису "Українське Слово" бувший інспектор при Запорозькій групі п. Г. Головні тези п. Г. такі:

1. Автор вважає, що Омелько Волох був свідомим аґентом московських комуністів, його протиставлено було популярній під той час на Лівобережжі постаті отамана Петра Балбачана, а всю волохівщину автор уважає за організацію, що повинна була зруйнувати найсвідомішу та добре зорганізовану групу українських військ, що нею був за часів Гетьманату Запорозький корпус.

Дійсно, комуністи (як російські, так і українські, але кожний із своєю метою) мусіли звернути увагу на Запорожців, бо знавці стверджують, що Запорозький корпус виглядав, як добра регулярна військова частина, а головно був національно освідомлений (огляд, зроблений військовим міністром Рогозою та командиром німецького корпусу на Україні, що йому підлягали Запорожці)[53].

Досить буде навести тут командний склад: командир корпусу отаман (генерал) Натієв, полковники — Балбачан, Сікевич, Загродський, Олександер Шаповал, Сварика, Болотов, Одинець, Алмазів, Петрів, Козьма, Сільванський, — все це поважні люди, фахівці й свідомі українці.

Над дезорганізацією Запорожців велася праця в двох напрямках: свідомо Волох виконував директиви лівих українських С.-Р-ів що хотіли таким чином захопити владу в корпусі, а цим самим досягалась одночасно мета й російських комуністів, себто колотнеча й дезорганізація в Запорожців.

2. В цій руйнації Запорожців автор зазначає такі моменти:

а) Волохів вплив на Вище Командування й політичні кола з тою метою, щоб дискредитувати отамана Петра Балбачана;

низка листів до Вищого Командування, а нарешті, під час воєнної невдачі самочинний арешт Балбачана — доконує це завдання (2 січня 1919 року в Кременчуці). Тут було вжито методи, в революційні часи випробуваної: маса завжди в час невдачі шукає винуватця — "добрі політики" попереджають бажання маси й самі вказують їй свою жертву.

б) Волохова спроба перебрати владу над Запорожцями, щоб передати її потім комуністам, в березні року 1919 в районі стації Зятківці (коло Гайсина) не вдалася через рішучий опір самого корпусу. При цьому Волох видав універсал, де влада Директорії касувалася, а Волох мав взяти на себе командування над Червоною Українською армією.

в) Коли Запорожці повернулися з Румунії в квітні 1919 р., Волох знов силкується продертися до Запорожців на посаду командира дивізії, але дивізія відмовилася підлягати йому, і він далі виступає в ролі отамана всіх повстанчих військ; отримує дозвіл на формування окремої Гайдамацької бригади, й, нарешті, таким чином у листопаді 1919 року волохівщина залишає Запорожців і переносить свою діяльність на повстанців (в районі Проскурова).

Треба, дійсно, дивуватися тій активній відпорній силі, тому живому, правдивому, часом, може, й інстинктивному розумінню справи, що виявляли Запорожці в боротьбі з волохівщиною, яка намагалася зруйнувати цю найстаршу бойову частину. В цій боротьбі Запорожці були переможцями.

Розуміється, ми не можемо стати на точку погляду п. Г. щодо оцінки Волоха, як звичайного агента російських большевиків, про це свідчить і універсал, ним виданий:

Універсал Запорозького корпусу до Народу Українського.

"Народе Український! Ти скинув ярмо царя, скинув зрадника гетьмана Скоропадського, але народ наш не дійшов до ладу й спокою.

В сучасний мент, тяжкий, відповідальний мент, коли Україну роздирають на частини чужинці, коли примушують битись один проти одного; нашою кровю, на наших кістках хочуть збудувати собі щасливе життя, годуватися хлібом від праці нашої; в цей відповідальний мент, коли в Українській Народній Республіці влади на місцях не має, — ми, Запорожці, нащадки вільного козацтва України, оголошуєм законною владою на Україні Ради Селянських і Робітничих Депутатів і їх будемо підтримувати зі зброєю до загину.

Вся земля без викупу переходить до трудового люду.

Ми, Запорожці, певні в тому, що від цього часу ніхто не поведе нас, Українців, один проти одного, брата проти брата.

Ради Селянських і Робітничих Депутатів зєднають нас у велику семю для боротьби з чужинцями-імперіялістами.

Народе Український! Памятай, що вся влада в руках твоїх. Ти великий господар на своїй землі, і від тебе залежить уся твоя воля, твій спокій і добробут.

Розберись же, Народе Український, хто твій ворог — чи ті Українці, що зараз зі зброєю в руках ллють свою кров за рідний край, чи ті, що приходять на Україну, щоб забрати хліб та все твоє добро.

Народе Український! Народе, на Україні сущий! Тепер Ви

Відгуки про книгу Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: