Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Публіцистика » Ніч ополудні - Артур Кестлер

Ніч ополудні - Артур Кестлер

Читаємо онлайн Ніч ополудні - Артур Кестлер
годі. Тепер — про вино. Я замовив його, щоб вас хоч трохи відпружити. Не в моїх інтересах поїти вас і доводити до ментального шоку. Все це може лише посилити вашу моральну екзальтацію. Для мене краще, коли ви тверезі й логічні. Мій інтерес — дати вам змогу обдумати свою справу до логічного кінця. Бо ви — та людина, що здатна капітулювати лише тоді, коли обдумає все до кінця…

Рубашов тільки знизав плечима. Перш ніж відповісти, він мусив вислухати ще порцію щирості Іванова:

— Я знаю, ви глибоко переконані, що не капітулюєте. Але скажіть: коли б ви пересвідчилися в логічній доцільності й об’єктивній правильності вашої капітуляції, ви пішли б на неї?

Рубашов відповів не зразу. Відчував, що розмова пішла шляхом, яким він не смів її далі провадити. П’ять хвилин минуло, а Іванов сидів у камері. Сам факт, що він і далі лишався у камері, був зрадою Багрова, Орлової, Ріхарда, Малого Леві.

— Краще йдіть, — сказав він Іванову. — Нічим ви мене не зламаєте…

Лише тепер помітив, що швидко крокує по камері, не намагаючись навіть приховати своє хвилювання. Іванов зауважив:

— Ваш тон показує, що ви таки визнаєте несправедливість своїх нападок на мене за всю ту історію із Багровим. Якщо так, то чому ви женете мене геть? Чому не відповідаєте на моє запитання?

Усім корпусом він подався вперед і зміряв Рубашова глузливим поглядом. А тоді повільно, наголошуючи кожне слово, сказав:

— Тому, що боїтеся мене. Тому, що мій спосіб мислення й аргументування є і вашим способом. Ви боїтеся моїх аргументів, бо вони знаходять відгук у вашому мозкові. Ще хвилина і ви заволаєте: «Сатано, заступись за мене!»

Рубашов крокував по камері, не звертаючи уваги на Іванова. Почувався безпомічним; не міг знайти сильного аргументу. Свідомість власної вини, яку Іванов називав «моральною екзальтацією», не вкладалася у логічну форму — вона була в царині «граматичної фікції». І в той же час кожне речення, сказане Івановим, справді викликало у ньому відгук. Ні, він не мусив вступати у цю дискусію. Здавалось, тепер він опинився на гладенькій похилій площині, по якій котиться вниз без жодного опору.

— «Сатано, заступись за мене!» — вигукнув Іванов і знову налив вина у склянку. — Колись спокуса апелювала до хтивості. Тепер апелює до розуму. Цінності змінюються. Я б хотів написати повну пристрастей п’єсу, у який Бог і Диявол борються за душу святого Рубашова. Провівши усе життя в гріхах, він нарешті навертається до Бога, до Бога з двома обличчями, одне з яких означає буржуазний лібералізм, а друге — подачки з кухні Армії Спасіння. Сатана ж, навпаки, є худим, аскетичним і фанатичним послідовником логіки. Сатана читає Мак’явеллі, Ігнатія Лойолу, Маркса й Гегеля. Він байдужий і немилосердний до людства. Він приречений робити те, що йому глибоко відразливе: бути різником заради знищення будь-якої різні; вбивати ягнят, щоб надалі ягнята залишались недоторканими; періщити людей батогами, щоб ніхто більше не міг їх ударити у майбутньому; відмовитися від принциповості заради вищого принципу; накликати на себе ненависть людства за свою любов до нього — абстрактну й геометричну любов. «Сатано, заступись за мене!» Товариш Рубашов хоче стати мучеником. Писаки ліберальної преси, які ненавиділи його ціле життя, проголосять його святим після смерті. Бо товариш Рубашов відкрив совість, а совість робить людину непридатною до революції. Совість в’їдається в мозок, як рак, і клітина за клітиною поїдає волю й рішучість. Сатана, отже, переможений. Він відступає, але не так, як уявлялося — з ошкіреними зубами й лютим випльовуванням вогню. Він лише здвигає ременами, худий і аскетичний. Він уже бачив не раз, як люди падають духом і вибувають із лав під усілякими пишномовними приводами…

Здавалося, Іванов сказав усе, що хотів сказати. Похапцем наповнив склянку, ніби поспішав сполоснути пересохле горло. Рубашов, крокуючи й далі по камері, по затяжній паузі запитав:

— За що ви розстріляли Багрова?

— За що? За ухил у питанні підводних човнів, — відповів Іванов. — Усе це розігралося довкола розбіжностей щодо водомісткості — стара сварка, початки якої вам добре відомі. Багров беззастережно обстоював човни великої водомісткості, тобто човни з великим радіусом дії. За ті самі гроші можна збудувати втричі більше малих човнів, ніж великих. Обидві сторони висували на користь своїх проектів силу-силенну переконливих доказів. Експерти робили розлогі порівняння, дошукуючись найкращої відповіді. Але суть справи була не в тому. Великі човни, як ви розумієте, означають політику експансії, дальшого поширення світової революції. Останнє є точкою зору Хазяїна, а отже й партії. Серед командування морськими силами Багров мав багатьох прихильників, зокрема командирів старої гвардії. Тому усунення самого лише Багрова було б недостатнім. Його конче треба було скомпрометувати, дискредитувати. Отож ми підготували процес, на якому прихильників великого тоннажу мали судити як саботажників і зрадників. Вдалося довести кількох дрібних інженерів до стану, в якому вони залюбки призналися б привселюдно в усьому, що тільки треба. Але Багров уперся. До самого кінця він захищав позицію великого тоннажу і перспективу світової революції. Зі своїм мисленням він відстав від дійсності на два десятиліття. Він не розумів, що час проти нас, що Європа вступила у період реакції, що ми опинилися унизу між хвилями і мусимо чекати, поки нас знову винесе на черговий гребінь. На прилюдному процесі він лише наробив би клопоту. А тому нічого не лишалося, як ліквідувати його адміністративним порядком. Чи не зробили б ви на нашому місці те саме?

Рубашов перестав ходити. Зупинився біля стіни, опершись об неї спиною. Не помітив, що зупинився біля параші. Зняв пенсне, від якого довкола очей відтиснулися червоні обідки.

— Так, але ви не чули його пхикання, — нарешті сказав.

— Ні, не чув, — погодився Іванов. — Але подібне я чув в інших випадках. Ну й що?

Спокуса дати ґрунтовну відповідь на оте «Ну й що?» була нездоланною, проте Рубашов не піддався їй. Будь-які відповіді були зайвими. Та й він не почував себе у належній формі, бо пхикання й тупий звук далеких барабанів знову дерлися до його слуху.

— Ну і що? — повторив Іванов.

Він витягнув свою неушкоджену ногу й чекав. Не дочекавшись відповіді, продовжував:

Відгуки про книгу Ніч ополудні - Артур Кестлер (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: