Ніч ополудні - Артур Кестлер
Іноді слова мусять служити для прикриття фактів. Але це треба робити так, щоб нікому нічого не було відомо. Коли ж би це стало поміченим, виправдання мусять бути під рукою, щоб ними можна було скористатися негайно.
Мак’явеллі.Інструкції Рафаелю Джіроламо.
Слово ж ваше нехай буде: так, так; ні, ні; бо що більше від цього, те від диявола.
Євангеліє від Матвія, 5:37 Уривок зі щоденника М. С. Рубашова, писаного на 20-й день ув’язнення. 1«Михайло Багров випав із гойдалки. 150 років тому, в день штурму Бастілії, європейська гойдалка після затяжного стояння знову зрушила з місця. Від точки стояння — тиранії — вона полинула вгору. Нестримно, з розгону, вона здіймалася ввись, до голубих небес свободи. Цілих сто років вона здіймалася вище й вище, у сферу лібералізму й демократії. Та поступово швидкість меншала, злет наближався до найвищої точки, до точки тимчасового непорушного висіння. Після цього почалося падіння вниз. Із наростаючою швидкістю, з тим самим розмахом, що й догори, гойдалка несла своїх пасажирів від свободи назад до тиранії. Кожен, хто замість цупко триматися, продовжував дивитися вгору, діставав запаморочення й випадав…
Щоб уникнути запаморочення, треба знати закон руху гойдалки. Маятник історії коливається від абсолютизму до демократії, від демократії назад до абсолютної диктатури.
Кількість особистої свободи, яку народ може вибороти і втримати, залежить від його політичної зрілості. Згадане коливання маятника показує, що політичне визрівання мас не піднімається безперервно вгору, подібно до всебічного зростання індивідуума, а улягає іншим, складнішим законам.
Зрілість мас полягає у їхній здатності пізнавати свої інтереси. А пізнавати їх можна лише через усвідомлення процесів виробництва й розподілу товарів. Отже, здатність народу до демократичного самоврядування пропорційна його розумінню структури та способу функціонування всього суспільного організму.
А проте кожне технічне поліпшення додатково ускладнює економіку, спричиняв появу нових чинників і комбінацій, що їх протягом якогось часу маси не спроможні переосмислити. Кожен ривок технічного прогресу випереджує інтелектуальний розвиток мас бодай на крок, від чого у шкалі політичної зрілості спостерігається падіння. Деколи треба десяток років, а деколи — вік цілого покоління, щоб піднести свідомість мас до нового стану речей, тобто до ступеня, коли маси набудуть такої самої здатності до самоврядування, яку вони вже мали на нижчому щаблі цивілізації. Таким чином політичну зрілість мас не можна виміряти абсолютними числами. Її можна виміряти лише відносно, тобто у певному зіставленні з даним щаблем цивілізації.
Коли рівень свідомості мас відповідає даному стану речей, неминуче перемагає демократія — мирним шляхом або й силою. Та наступний ривок в технічному прогресі — наприклад, вдосконалення ткацького верстату — знову повергає маси в стан відносної незрілості, роблячи можливим чи навіть потрібним установлення певної форми абсолютизму.
Цей процес можна порівняти з підніманням корабля в шлюзах. Коли корабель запливає в шлюз, він відносно всієї шлюзової системи перебуває на низькому рівні. Та поволі він підіймається, поки рівень води не сягне найвищої точки. Проте велич цього підіймання загалом ілюзорна, бо рівень води у наступному шлюзі все одно вищий, тож процес вирівнювання мусить початися знову. У цьому прикладі стіни шлюзу показують рівень опанування природних сил та сил технічного прогресу. Тим часом рівень води у шлюзі показує, якого рівня сягнула політична зрілість мас. Було б абсурдом вимірювати рівень води у шлюзі його висотою над рівнем моря. Істотною є лише відносна висота рівня води супроти стіни шлюзу.
З винайденням парової машини почався період швидкого технічного прогресу і, як наслідок, період такого ж швидкого регресу політичного. В історичному плані промислова ера ще дуже молода. Різниця між її надзвичайно складною економічною структурою та здатністю мас цю структуру розуміти ще дуже велика. Отже, ясно, що відносна політична зрілість націй у першій половині 20-го століття менша, ніж у 200-му році перед Христом чи в кінці феодальної епохи.
Помилкою соціалістів є віра, що рівень свідомості мас поволі, але неухильно підвищується. Звідси їхня безпорадність перед новим злетом маятника; звідси ідеологічне самозасліплення народів. Ми вірили, що застосувати концепцію світу, уособлену масами, до змінних обставин буде простою справою — справою кількох років. Тим часом, беручи до уваги весь історичний досвід, цей процес треба планувати на сторіччя. Народи Європи ще далекі від повного розумового перетравлення парової машини. Лише коли вони повністю зрозуміють механіку парової доби, капіталістична система буде знищена.
Що стосується нашої Батьківщини — батьківщини революції, — то й тут маси улягають тим самим законам мислення, що й скрізь. Маси нашої Батьківщини осягли розумовий рівень вищого шлюзу, але їхня свідомість супроти стін нової шлюзової клітки є на найнижчому рівні. Нова економічна система, яку впроваджено на місце старої, стала для них іще незрозумілішою. Важке і виснажливе піднімання доводиться починати наново. Правдоподібно, мине кілька поколінь, перш ніж наші люди почнуть розуміти новий стан речей, створений ними самими під час революції.
А до того часу демократичне врядування у нас неможливе, і частка особистої свободи, що припадає на одиницю, у нас навіть менша, ніж в інших країнах. Наші керівники мусять поки що врядувати, як у порожнечі. Якщо до даної ситуації підходити з класичною ліберальною міркою, то це видовище, звісно, не з найприємніших. Страх, фарисейство, деградація, що їх ми повсюдно спостерігаємо, є зримим і неминучим виявом закону, описаного вище. Горе дурням і естетам, які запитують „як“, а не „чому“. Але горе й опозиції, що хоче вийти на кін у період відносної незрілості мас, як ось зараз. Апелювати до мас у період їхньої зрілості є обов’язком і функцією опозиції. Але в час незрілості лише демагоги звертаються до „вищої розсудливості народу“. За цих обставин опозиція має два вибори: захопити владу шляхом змови,
