Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Вістун
Гудуть далекі пароплави, Маячать сині кораблі… На тлі червоному заграви Вістун з далекої землі!.. Вістун – палій, вістун – сновида Крізь сон запалить смолоскип! Гей, хто йому на зустріч вийде На білий берег, жовтий схід?.. Ущухли щойно грізні бурі, Плазують змії із печер… За обрій рушать хмари хмурі Зігнувши обриси химер! Вмирають білії сузір’я В кривавих пазурях заграв… – Зійду один я на узірря До кажанів, до чорних трав!.. Зійду на круч могутні груди… З-під бур, з побитих кораблів, О, знаю, швидко вже прибуде Вістун з далекої землі!.. «П’яними гронами чорніє бузина…»
П’яними гронами чорніє бузина, Жовтіє папороть в торішнім сухолистю… І знову в далині я радісно пізнав Разки твоїх змагань безжурні та тяглисті. Коли в цю спраглу ніч далекі блискавки Безумству віддають надірване горіння, За мілійони миль, за простори тривкі — Моє п’яне життя, моє терпіння… Цигани долі, чуть, все клеплють тишину, Здіймають клевчики й у глупу мідь лупають, Пожеж сільських птахи патлатий дим женуть… А морок блискавиць копає… скрізь копає… По блискавиці тьма. Копни поглибше тут В цю спраглу, дику ніч, щоб розрубать сумління… За мілійони миль – мій зір, мов хижий спрут — Моє п’яне життя, моє терпіння!.. «Криптомерії вклонились морю…»
Криптомерії вклонились морю… Пий печаль, коли вона глибока, Радість пий, коли вона велика! Криптомерії вклонились морю, А воно безумне, сірооке В камінь б’є, на берег скаче дико, Проти сонця очи мружить хворі… Чашу моря баня неба вкрила, А на схід снігові верховини Тулять думи у холодні хутра… Чашу моря баня неба вкрила — Від глибин, від каменю й дельфіна