Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Не спинить усміхів своїх, Бо вже шумлять, бо вже вирують Весни моєї ручаї… На могилі Коцюбинського
Ще в горах Болдиних крізь сон Дрімають келії чернечі, Дзвіниці Троїцької плечі Орнаментують злами грон. І тиша сіється снігами, В ярах навколюшки стає, І навшпиньках іде за нами, Й шепоче тихо про своє… Ось тут, мов дим, пливли з долин Десенські піняві тумани, Інтимних далів рух і плин, Завіса вічної омани. …Убори скинуто з полів, Діброви золото вдягають. О, не злічити тих голів Спустошеного війська-гаю! О, не злічити тих змагань, Ракет небесного намету, Що осінь, костяна яга, Влучила в пісню кулемета… О, не злічити тих офір — Смертей одважних і веселих, Коли на іскру били зір Кресалодухі, горді зела!.. Отут. Мов дим. І монастир Забув криваву січу й змову І в сніг, мов древній богатир, Встромив печаль свою зимову. Зима – снігурка срібнокоса. Який разючий сонця блиск. Вітрець кришталь сніжини носить Й кладе на білий обеліск… Любов загасла, встала шана. Минули страдницькі годи, І поржавів вінок бляшаний… О, я ходив тут молодий, Із серцем радісно-тривожним, Ловив прийдешніх кланів тінь І з кожним роком, роком кожним Втрачав огонь ясних хотінь. Та осінь – прозоріння ясне: Через сніги, дуби столітні — Не зрушить з варти і не засне Рук мозолястих твір новітній! Залізні ферми в дуг систему, Злютований склепінням зміст, Дзвінким єднанням ранить тему Через Десну потужний міст. Ще в горах Болдиних крізь сон Дрімають келії чернечі, Дзвіниці Троїцької плечі Орнаментують злами грон… Проте – даремно. Вік одмер,