…Сьогодні Грудень чи Травень? Иней чи вишні цвіт? Зібгаю свій чуб кучерявий, Жменею пісню в світ. Дні мої повіддю линуть, Мої комсомольські дні… Та знову стрів я Ніну І сум у груди мені. …Чубом на «Вісти» схилюсь (за шибками ясень в цвіту)… Пройдеш ти мрією мила, Я наглядці теж піду. Хто нам стежки торує У рівні сторони? Хто?.. Вечір морозом гаптує Чорне твоє пальто. Вечір у тінях карих Очі полоще твої, Він мені серце покраяв На дрібні маненькі пісні. Олександр Лан
Справжнє ім’я – Кирило Коршак. Народився 12.05.1897 р. у с. Дирдин поблизу м. Городища на Черкащині. Закінчив Черкаську учительську семінарію і працював учителем сільської школи. Потім вступив до Київського ІНО.
Почав друкуватися у 1924 р. в журналах «Нова Громада», «Життя й Революція», «Глобус», «Червоний Шлях», стає членом «Плуга». О. Лан видав три збірки поезій: «Отави косять» (1928), «Назустріч сонцю» та «Долоні площ» (обидві – 1930).
Коли наприкінці 1920-х р. почалися арешти української інтелігенції, О. Лан перестав публікуватися, а натомість захопився археологією і в 1932–1934 рр. працював науковим співробітником Інституту теорії матеріальної культури АН УРСР. Однак у 1937-му його звільнили з інституту, а 6.11.1937 р. арештували і 22.12.1937 р. розстріляли.
Золоте дитинство Мені наказано сидіти, Пшеницю миту стерегти… А на луці попові діти Стрибають, мов коти. В траві розлігся день червцевий, Примружив очи голубі: Як вільно горобцеві Цвірінькать по вербі! Як вільно вітрові котиться По врунах у степу! А ти – біля пшениці, Мов сірий цуцик на цепу… Покинути б тісні городи, Та
