Одіссея практиканта - Володимир Кривенко

Ну, це вже було занадто!

– А у тебе і розуму і совісті вистачило, замикати мене в цій камері тортур в повній темряві, під холодним капающим душем?

– Как капающим? – вже в півголосу запитав він.

– Краплями! Холодними! – тепер вже я підвищив голос.

– Та ты ше? Не может такого быть!

– То відкрий очі, подивись! А, краще, ляж на лавку та на собі свій «люкс» випробуй, перш ніж над людьми отак збиткуватись!

Дядько підставив долоню і з подивом мовив, – капает… Потім нахилився через лаву до кранів, щосили закрутив їх, знову підставив руку.

– Таки да – капает… Холодная…

І тут сталось те, що могло статись тільки в Одесі. (я перепрошую), в Адєссе).

– Сышь, кореш, ты волну не гони с каждым, понимаешь, проруха выйти может.

– Він, покосившись на мою тільнягу, покопався в одній кишені, потім – в другій. Витяг 50 копійок…

– Не сердись братишка, прими это как компенсацию твого морального ущерба!..

Ах Адєсса, Адєсса! Я люблю тебе!

Нічний потяг Одеса – Київ дбайливо погойдував-заколисував мене, а але я не спав; за всього, лишень, за два місяці практики, я прожив ціле життя! Скільки почув, скільки побачив!

Попереду ще одна практика – переддипломна, далі захист, далі – у світ широкий!

Куди піти? На що свій вік витратити?

Нині вже нема ні питань, ні сумнівів.

Буду налагоджувальником!