Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Як ті чорні хмари. Хто на південь, хто на північ, А хто аж до сходу. Будем їхати ночами З ранку й до заходу, А там далі пароплави, Дехто на підводах, А хто плавом на човниках У Сибірських водах. Той на вільне, той в концтабір У лісах і горах. Місця буде всім доволі, У диких просторах. Будем жити й працювати, Виглядати долю, Щоб нас знову повернули На вільную волю. Кленовий листок
Вирвав вихор лист кленовий Та й приніс за ґрати. – Дуже радий: я вітаю І приймаю, брате! Ти приніс мені із волі Вісті про родину. Розкажи отут в неволі Про дочку й дружину. Та… щодня, як зійде зоря, Під клен сумувати, Приходили нишком з горя І дочка і мати… Дочка руса, високая, По коліна коси. Мати з карими очима, Що роняли роси. Пожуряться, посумують, Тихо заспівають. Чи повернеться їх батько, В зірок запитають. Ну, і що ж їм ясні зорі, Що відповідали! Ясні зорі, засмутившись, Таємно мовчали… Так лети ж ти, лист кленовий, З вітрами на волю, Розкажи моїй родині Та про мою долю. Скажеш: кряче чорний ворон, Щось недобре чує… В полі дикім все літає, Неволю віщує… Юрій Гринюк