Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

То не грім стугонить І не вихор шумить У безкрайому полі. То я мчусь на коні, В блискавичнім вогні Із неволі до волі. Дикий кінь вороний, Як той змій степовий, Розпустив свою гриву. І хутчій за орла Він летить, як стріла, Без угаву й уриву. Летимо у той край, Що здається за рай, У країну свободи: Де немає мечів, Де нема палачів, Де щасливі народи. Через ріки і ліс Мене кінь переніс. Перескочили й море. Та куди б не зайшли, Ми усюди знайшли Лише рабство та горе. І мій кінь зупинивсь, Навкруги подививсь, Землю б’є копитами: – Що робить, що казать! Чи ще далі скакать, Чи лишатись рабами! – Якщо бути рабом, Краще смерть нам обом Чи в пустелі, чи в полі. Що нас жде – не минать, Все одно – помирать. Так помрем же на волі! І помчався мій кінь, Наче блискавки тінь, Через гори і скелі — Або волю знайти, Або прахом лягти У безлюдній пустелі. Пісня в’язня
Ой, здобув я собі хату, Хату на помості. Прийди, прийди, милий тату, Та до мене в гості. Прийди, брате, прийди сестро, І ти, рідна мати, Буду радо дожидати Та ще й шанувати.