Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Гаряча кров. А тут, а тут Підморгує Прут, По воді — Срібляні кола, А серед води Дівчина гола, Коси розплітає Й білесеньке тіло Хрусталем зливає. Хлюпає, габою грає, Пухкі груди підіймає, Ними колихає. О! – гей! Оцей ніжний бал Пухкеньких грудей, У крові, у серці поплив І думи, мрії Заполонив. «Спішить, кермує, веслами веслує…»
Спішить, кермує, веслами веслує — Човен летить. А думка про розкіш душу свердлує, Серце тремтить. А вона, Мов весна — Ручки біленькі вгору підіймає, Немов русалка серед води, Смішками по срібних плесах кидає І промовляє: Веслуй, коханий, веслуй, Кермою справно кермуй, Туди – туди – туди — До тієї похилої верби, До темного лугу, Дивись – он там, А там – а там, Тобі я дам Солодке, розкішне – щось, Так ніжно-ніжно, Таємно якось… Дам свою вроду, красу і тіло, Вип’єш там розкіш до дна. Тільки скоріше, благаю – до мене, Я тут самотна, одна. «Човен стихенька приплинув до неї…»
Човен стихенька приплинув до неї, Її він на руки вхопив. І разом з нею по плесах срібляних У луги темні відплив. Краса.