Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

летить, В полі чистім, в полі дикім Гайвороння лиш кричить. Пугач хмурий, пугач хижий, Не вгаваючи, гука, — Криком віщим, криком гучним Сум глибокий виклика. «Хмарами чорними небо покрилося…»
Хмарами чорними небо покрилося, Вітер шалений гуде і шумить; Думами тяжкими серце повилося, Б’ється у грудях, болить і щемить… Волі і світу у неба благав, Вільно на світі бажав пожить; Щастя людського воно вимагав, Хоч на хвилину єдину, на мить. Тюрми й остроги всю душу стомили, Темрява очи ляка і сліпить; Силу юнацьку кайдани зломили, Хочеться плакати, вмерти, не жить… Вірші з тюремного зошита
(березень-квітень 1934)
Пісня
Прощай, мій краю дорогий! Прощай, моя невільна воля! У край далекий, край чужий Жене мене лихая доля. Я жменю рідної землі Несу як спогад, як святиню. Коли помру на чужині, Візьму з собою в домовину. Нехай заквітнить густо в маю Могилу вбогу серед поля, Нехай зросте в далекім краю Висока, рідная тополя. До сусіда по камері
Чую: завжди ти крокуєш. Знаю. Нудьга тебе гризе, То давай-но поговорим.