Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Їм ніколи, ніколи не відчиняться брами, Їм довіку блукати в безранковій ночі! О, випили душі тремтячого жаху, О, випили душі німих вечорів! І мовчки шукають Великого Шляху, Таємного шляху до Святих олтарів. Хрести придорожні
Над шляхом похилилися придорожні хрести, Давно поставлені людьми побожними. Немов зібралися вони кудись іти, І застигли нерухомими подорожніми… Над шляхом кряче ворон про свою душу неспокійну, Над шляхом пролітає вітер і підіймає пил… А хрести справляють якусь службу тайнодійну Над порохом розпорошених сил… Хрести похилені живуть в думках тривожних… Як гарною ковдрою ніч застеле шлях, Хтось жалібно скиглить у бур’янах придорожніх І блукає неприкаяний на полях… Дівчата у свято хусткою обіпнуть Спаса розіп’ятого, Хрести уквітчають волошками прочани побожні, А вони стоять в очеканні Вісника Крилатого, Віками нерухомі подорожні. Доля
Дівчина з устами блідними, Дівчина, з очима-безоднями Обнімає мене руками нерідними І цілує устами холодними. То – моя доля радістю не вінчана, То – моя доля теплом не обвіяна. Повела мене у Нерадість Дівчина, Дівчина казками замріяна… Там я забув Святі Заповіти, Розгубив пелюстки цвіту вишневого… І іду душею і серцем зотліти У царство Змія Огневого!.. Квітка Синьогуб
Над могилами самогубців Уночі схилявся Білий Ріг. Над могилами Синьогуб цвів І ніяк одцвісти не міг… А ніч тяглася і не було