Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

ранку. А квітка самогубців Синьогуб Тремтіла у мертвечому танку І вабила серця до самозгуб. І чекала життьова утома На згуки Судних Труб… А ніч була нерухома І нев’яла квітка Синьогуб… І над житлами самогубців Жах смерти життя стеріг… Уночі жахливо Синьогуб цвів І ніяк одцвісти не міг. Полон
Полонив мене Великий Бог, Полонив мене Великий Добрий. І розцвів я на скінченні всіх дорог, Перейшовши нерухомий обрій. І нема для мене перепон, Не вартують зору чорні віхи. Та не радісний мій радісний полон І не тишать мене вічні втіхи!.. І прийшов до мене Дух Тривог, І сказав: іди назад за обрій, — Обдурив тебе Великий Бог, Обдурив тебе Великий Добрий. І послухав я і знову на землі, Оточили мене людські межі І затьмарились на білому крилі Коліри небесної одежі. «Гречки сповиває білий серпанок…»
Гречки сповиває білий серпанок, Схиляються вінички вівса. Вийду вечором на ґанок Спостерігати звичайні чудеса. Над отарою холоне спека, Росами забрязкали колоски. Відчиняється світлая Мекка Для пілігримів тоски. Наповняються чарки медами, Запашними краплями вин — Ідуть у блакитні брами Причастники світових таїн. І в мої у липові барильця Наливає вечір запашні меди… Відчинилися малі ворітця, І хтось сказав мені: йди! «Жайворониться день блакитний…»