Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

А вечором стихають в кельях шуми руху. Іконка праведних Зосими і Саватія Вартує манастир від злого духу. Осінь
В біблійних теремах полян Заплутались іржаві ниті, — Сивизна ранньої блакиті І багреці жовтневих ран. Збирайтесь, сміливі ловці! Годуйте пси, лаштуйте зброю, — Осінні звірі за горою Заплуталися у сільці… З кущів женуть плямисті пси На мене фантастичних звірів, І бачу я на рижій шкірі І заворожені ліси, І киновар засохлих ран, І холод жовтої одежі, І блиски згаслої пожежі На тлі розтерзаних полян. Ранній сніг
О, який розмах, розбіг! Білий сніг, ранній сніг! Жовтий килим, шитий білим, на зів’ялих травах ліг. Сплять у білій ніжній вовні легкі шепоти дібровні, Срібномовні, тихокрилі, невимовні, як і сни. Пелехата біла тиша ніжно, ніжно їх колише. І не лише – срібнорухи заворожує лісні. Дума думку чорногрудий у сніговій шапці дуб. Скільки білі сніжні милі заховали в полі згуб? Скільки шовку жовтих ниток сон уткав у килим снігу, Скільки в кризі мертвих квіток, скільки в ній сконало квіт? Дума думку дуб дібровий, з жалем дивиться на кригу — На чолі її блискучім розцвітає Снігоцвіт. Тоскно
Як тоскно од електрики вечорами! Як тоскно од білих ліхтарів! Хтось навіки замкнув зачаровані брами Зачаровані брами Голубих олтарів. В кафе, на майданах, у скверах застиглих, У шумних театрах, у церквах мовчазних Хтось гукає закутих, хтось гукає безсилих Одмикати замки біля Брам Золотих. А душі турботні зіходять сльозами… У буднях вони погубили ключі…