Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

За сизим небесним садом. То наближаються мої біди, А щастя рве золоті яблука у бога. Трубить у труби бліді Тривога. Обійми шибениць
Чорні обійми шибениць На дорогах до раю. Падайте раби ниць Коло трупів одчаю. На порозі храму Залишайте вагу тіла. Хто пройде браму, У того душа біла. На порозі раю – трупи, А за брамою сонце забуло про смерть. Хто білим туди вступе, Той сповниться радістю вщерть. Хто тіло лишив на порозі, Духом дійде до причастя. Чорні обійми шибениць на дорозі До щастя. Уолт Уітмен
Я чоловік. Такий звичайний, що аж смішно — Ріка кришталева у смердючих берегах, Віки шелестять надо мною крилами. Тремтіння і жах Перетоплюю на сміливість у своїх гамарнях, Слухаю шуми вітру, машин і дихання коханої женщини; Бачу хмари, землю, димарі, звірів і людей; Мацаю речі, нюхаю запахи: Я такий звичайний, що аж смішно. І день мій розцвітає, як лотос. На пасіці
Дадан. Дуплянка. На березі білій Іконка праведних Зосими і Саватія. Над вуликами-кельями день цілий Кружляє працьовита братія. Несуть у келії ченці крилаті Мед золотий і віск на жовті свічі… Привіт мій вам, працьовники завзяті, Уклін мій вам, невтомні будівничі! Невпинно цілий день працює братія,