Жидівська національна автономія в Україні 1917-1920 - Соломон Ізраїльович Гольдельман
«Жидівська автономія в Україні» становить одну з підставових праць Соломона І. Ґольдельмана, яка стосується жидівсько-українського співіснування в добу ревлюції 1917–1920 рр. Зараз у вступі цієї праці натрапляємо на істотне твердження, що конституція Української Народної Республіки намагається зразково розв’язати проблему, визнаючи за жидівською та іншими національними меншинами в Україні національну автономію. Цей закон, як говоре Достойний Автор, «стоїть осамітнено в усій історії жидівського народу в розсіянні і є визначним і неповторним явищем у спробах уреґулювання міжнаціональних стосунків у багатонаціональних державах». Не знаємо, чи ця конституція знайде вже сьогодні зрозуміння та визнання серед жидів, а, з другого боку, маємо сумніви, чи всі українці будуть задоволені, зокрема тими місцями книги, де одверто і ясно говориться, що шляхетні інтенції керівників молодої української держави не знаходили зрозуміння серед нашого загалу. Не знаємо, чи цією своєю працею Достойний Автор досягне належне визнання. Але знаємо, що він ніколи цього не прагнув, не шукав дешевої популярности. Йому йшлося виключно про з’ясування правди і на цій підставі знайдення тривалих розв’язок на майбутнє.
Проф. Володимир Янів схарактеризував цю книгу такими словами: «Його книга — це наукова праця, але одночасно — визнання, свідчення, ісповідь. у цьому її непроминальна вартість. Так писати могла індивідуальність, яка шукала не тільки об’єктивної правди як науковець, але й терпіла з надміру Любови до обидвох спільнот і прагнула добра для них з глибини серця. Тому в цій книзі сполучається холодна аналіз а з теплими почуттями. Тому в ній стоять поруч спостереження вдумливого очевидця і висновки гострого аналітика. Тому багата джерельна документація оживлена особистим спогадом».
У своїй розповіді про бурхливі роки революції і боротьби за відновлену українську державність С. І. Ґольдельман дає оцінки осіб та подій беспристрастно і з’ясовує їх без ресантиментів та упереджень. Він радше вияснює, на якій спадщині, на якому ґрунті виростали події того часу. Події належать уже до історії, але проблема співжиття народів у взаємному розумінні та взаємній пошані є актуальною та важливою завжди.
Під фірмою Наукового Товариства ім. Шевченка у серії «Записки» друкується цю книгу Достойного Ювілята з вірою, що це відповідає його інтенціям.
Студія «Жидівська національна автономія в Україні» появилася вперше, у скороченому вигляді, мовою ідиш 1961 року в Нью-Йорку. Перше українське видання, циклостилевим способом, вийшло в 1963 році. У ближчому часі появиться англомовне видання в США.
Другим, достойнішим виданням цієї книги українська суспільність, хоч якоюсь мірою, сплачує борг вдячности Достойному Ювілятові.
І. Жидівська національна автономія була законною дитиною революціїНаціональні революції й жидівська автономія.
Жидівська національна автономія виникла на тлі демократичної революції весни 1917 р. в Росії. Гасло жидівської національної автономії перетворилося з абстрактної програмової точки на живу конкретну вимогу всіх жидівських національних партій у прямій причиновій залежності з початком національних революцій усіх тих народів Російської Імперії, які тільки з перемогою демократичної революції звільнилися від віковічної неволі й почали будувати власними силами своє національне життя. Національна воля жидівської меншости, народжена разом з національною волею народів, поміж якими ці жидівські меншості жили впродовж численних поколінь, поділила гірку долю національно-революційних досягнень тих народів: похорон жидівської національної автономії відбувся разом з похороном загальної демократичної й національної революції тих народів, які саме тільки «воскресли з мертвих» і почали випростовувати свою національну постать. Цей паралелізм долі, ця причинова взаємозалежність перемоги і поразки жидівських прямувань і національних досягнень інших народів можна простежити не лише у загальному перебігу революції, але також на поодиноких її етапах: щоразу, коли брали гору сили, які мали на меті підкопати демократичні підстави революції, або задушити національний сепаратизм народів, які щойно усамостійнилися, перемога тих сил відбивалася автоматично на долі жидівської національної автономії й на становищі жидівської меншости взагалі.
Жидівська національна автономія в Україні не була якимсь ізольованим явищем на терені Росії в добу революції. Подібні явища й паралельні події відбувалися також у рамках деяких інших національних революцій: у Литві, Латвії, Естонії, почасти Білорусі. Але, коли порівнюємо національні досягнення жидівської меншости у тих країнах з обсягом, компетенцією, практичною працею, а, зокрема, з формально-конституційним станом Жидівської автономії в рамках Української держави, то переконаємося у виключній оригінальності автономного статусу жидівської мешости в Україні, у зразковому характері цього статусу. Національно-конституційний стан, створений законом про національно-персональну автономію жидівської меншости в Україні, стоїть осамітнено в усій історії жидівського народу в розсіянні, і є визначним і неповторним явищем у спробах уреґулювання міжнаціональних стосунків в багатонаціональних державах.
Як уже згадано, жидівська меншість здобула певні права національного самоврядування також у деяких інших частинах Росії, яким пощастило відокремитися й проголосити свою державну самостійність. Доля жидівських національних прав і створених на їх підставі національно-автономних установ була врешті дуже подібна до остаточної долі національно-персональної автономії найбільшої жидівської національної меншости в межах колишньої Росії — жидівства України: в міру перемоги національно-політичної реакції у цих нових державах почався процес звужування тих нових прав жидівської меншости, аж до їх скасування, а потім, коли всі демократичні і національні досягнення революції загинули у хвилях більшовицької повені, зникли й самі ті національні держави й з ними також усі рештки жидівських національних прав в тих державах.
Жидівська автономія в Литві, Латвії й Естонії.Поза Україною були ще три нові держави, які відокремилися від Росії і в яких були забезпечені жидівській меншості певні національні права національно-автономного характеру, оскільки вони перекладали певні компетенції загально-державних установ на відповідні жидівські установи на засаді самоврядування. Це були: Литва, Латвія і Естонія. У всіх був визнаний принцип автономії у керівництві внутрішніми національно-жидівськими справами. Цей принцип був спільний у цих трьох державах, але поза ним існувала значна різниця у загальному обсягу тих прав, у змісті компетенції автономних установ, а особливо у конституційній позиції самої жидівської автономії й її центральних органів в державі. Щодо цього стан жидівської автономії у тих країнах ніяк не можна порівняти з широким
