Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць
Я. Савченко активно друкувався в газетах і журналах, окремими виданнями вийшли книжки «Азіятський апокаліпсис» (1926), «Поети й белетристи», «Проти реставрації греко-римського мистецтва» (1927), «Доба й письменник», «Народження українського радянського кіно» (1930), «П’ятнадцять років театру імені І. Франка» (1935).
Першого вірша надрукував у журналі «Ілюстрована Україна». З 1917 р. публікує у періодиці багато статей та фейлетонів. Поезії друкує в журналах «ЛНВ», «Мистецтво», «Глобус», «Зоря», «Життя й Революція», «Гарт». Видав збірки поезій «Поезії» (1918) та «Земля» (1921), відтак публікував вірші лише в періодиці, активніше зайнявшись теорією літератури.
У 1933 р. його звільнили з усіх посад «за протягування націоналістичних поглядів», а серед ночі 17.09.1937 р. Я. Савченка заарештували. 1.11.1937 р. його засудили до розстрілу. Вирок виконали наступного дня.
«Ранок – Стремління. Південь – Розпука…»Ранок – Стремління. Південь – Розпука. Вечір – Вмирання. Зустрічі Мертвих. Вічна розлука. Смертне співання. Ждання покою. Сум. Безнадійність. Туга жорстока. Регіт безжальний, злобний, єхидний Білого Ока. Східці таємні. Тиша. Мовчазність в круглій Печері. Підеш у Вічність сонно-безгласний. Замкнуться Двері. Підеш од Сонця. Там не досягне Соняшна Влада. Будеш дивитись вічно на себе в Чорні Свічада. Христос отаву косив
Танцювали за вікном чотири кущі, Тоді, як не стало вже сліз. Згинув син у боях революцій — І ніхто чутки не приніс. Носила осінь сонце в золотих відрах, А мужик переплакував журбу сліпу. – Тату! осідлайте не коня, а вітра, Пошукайте ще раз у степу. Може він спочиває в знемозі, Або на грудях Великдень несе, Не в степах на небитій дорозі — На споришах коня пасе. І полетіли — Долинами, Ярами Та лісами. А вгорі На високій брамі Самотній місяць Грає-виграє, Жалібно промовляє: – Ой туго, туго мужикова, Червона, як кров, Як трава шовкова! Та не пить
