Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

шляхами нічними Вступити в блакитність безмежних доріг, Підніметься грізно Сокира над ними — І тихі вмирають під Сонцевий сміх. І вмерли дванадцять од Чорного Звіра, І вмерли дванадцять на грані ночей… …О блиска, о блиска безумно Сокира! О, журно всміхаються душі людей!.. Гном і чорт
Розчинивсь безшумно ґрот. Вийшли з ґроту гном і чорт. Вийшли згинці, потайком. «Скучно», – шепче гному чорт, «Скучно», – плаче тихо гном. Мертва тиш лежить кругом. «Потанцюймо», – просить гном. «Неохота», – каже чорт. «Потанцюймо, – просить гном, — Страшно йти мені у ґрот». Стали поруч в темноті. Чорт танцює на хвості, Скаче гном, в долоні б’є. Ніжно чорта обів’є — І стрибають в темноті. Тьма заснула мертвим сном «Скучно, тоскно, – хлипа гном, — Краще підем спать у ґрот — Я втомився танцювать». «Будем в ґроті знову спать», — Журно шепче гному чорт. Зачинивсь безшумно ґрот Зникли в ґроті гном і чорт. «Там ніч, і тьма, і чорні крила…»
Там ніч, і тьма, і чорні крила. Мовчання мертве, блідий жах. А тут – димлять чиїсь кадила, І хтось вмирає при свічах. Горять свічки, димлять кадила. Печаль ридає над чолом. А там – летять безшумні крила, І жах хвилює за вікном. Хвилює жах і мають крила. Сіріє постать Сатани… …Печаль, як мати, заніміла, Припала скорбно до труни.