Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Тумани стеле ніч на серці, А над туманами журба. Сонце
Очі вершинні безумно розкриті. Безум небесний з мечем у руці Ходять під Сонцем – Сонцем убиті, Ходять під Сонцем – Сонцем убиті, — Сонцем убиті – Трупи, Мерці. Цвинтарі Сонця. І соняшний льот. Сонцем убиті проходять в Огні. Сонце безумно сміється з висот, Сонце безумно сміється з висот, — Сонце вбиває, вбива на землі На Цвинтарі Сонця тепер мені жить. На Цвинтарі Сонця тепер мені спать. А Сонце безумно горить і горить, А Сонце безумно горить і горить, І Привиди денні летять і летять. На Цвинтарі Сонця не зрушиться тиш Ні вибухом грому, ні стрілом гармат. А Сонце палає безумніш і зліш, А Сонце палає безумніш і зліш, — А Сонце, як ворог, а Сонце, як кат! «Двадцять весен білих-білих…»
Двадцять весен білих-білих… Двадцять келихів ущерть. Пив я Соняшну Отруту — І в останнім випив смерть. Яривсь, ярився червоний. Цвів же цвів же злий Огонь, — Пив я Соняшну Отруту, Пив палаючий Огонь. Пив я з келихів смертельних, Вином Сонця повних вщерть, Поки випив всю Отруту, Поки випив Сонце – Смерть. Ще Огонь цвіте – огніє, Але Сонцем мертвий я. Я пройшов своє належне, Я пройшов свої поля. Ще Огонь цвіте – огніє, Ще горять його ножі, Але я пройшов пустині До останньої межі.