Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Згадую (хати пішли на палаци) й гасло моє ще чіткіше стає: – «Боротьба – це праця, а серце для праці – працюй поки серце кує!» Балада про корабельного юнгу
Дорога — море. За морем – мета. Навколо вода і вода і вода. Море хлюпочеться, лащиться — значить: тиша німа. – Добре в морі, коли шторму нема! Слухати б хвилі оце і мріяти про краї, де літав фантазійний Майн-Рід. – Але — враз! повійнув вітерець, на обрію хма — ри і капітан… зблід. – Матроси! – Матроси! – Команда рупором вкрила: – На щогли! На щогли усі! Спускайте вітрила! — І наче мавпа у лісі утікаючи од звіря з бажанням жить – видерлися матроси на щогли – вмить. Тільки юнга з усіх єдиний Завагався, долізши до середини — Дивиться вниз поглядом жахним, Крутиться голова і хитаються ноги під ним. І зобачивши затремтіли й інші на щоглах: – Впаде! Тоді прискочив капітан і крикнув: – Де він той?! Де?! і слова його впали шрапнеллю: – Вгору дивись!!! Уперед дивись коли лізеш!! – бо Застрелю! …Стрепенулися всі. Закипіла праця ізнов. Залунали команд голоси, Скрипіли щогли. Гойдавсь корабель. А вітер все дужче і дужче, а навколо – вода і вода. Дорога — мо — ре, за мо — рем – ме —