Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Всі поети і давні й сучасні – одні з мажором, інші сумні — про серця ж виливали серця свої про серця складали пісні. ІІ Я не писав ще про серце нічого я не писав про гарячу кров і слова «серце моє» — його не виводило моє перо. Але ж коли із-за обрію сонце вистромить пальці й почнеться день коли загудуть гудки на околицях — серце моє хоче з грудей. І хочу я ген туди аж за місто куди летить і гудіння гудків туди де в убранні барвистому виглядають сільські хатки! І знаю я: коли загудуть околиці праця також і в селі іде і серце моє і цвіте й комсомолиться і серце моє хоче до сонця: …рветься з-за ґраток грудей. ІІІ Я не писав ще про серце нічого я не писав про гарячу кров і слова «серце моє» — його не виводило моє перо. Я не писав але знаю одно я просте: життя — дні боротьби. І не сприймаю я пісні сумної хоч серце моє — журби. А коли вітер так сумно голосить і спада осінь на села й лани — я про другую ізгадую ОСІНЬ і про б-о-р-о-тьбу — В-ОСЕНИ.