Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Могла затопити кривавим потопом Беззбройних, хоч диких людей! А потім, із притиском дивним на «ес», Він став вихваляти прогрес: – Європа – країна прогресу, Тепер не дозволить… О ні! За спробу, здається мені, Приборкать зуміє Кортеса. Я сам за гуманні ідеї… (Нехай проклене мене край!) Трибуном знедолених стану, як в Новій Гвінеї Міклухо-Маклай! Так говорив він погрози. Вже ближче порт. Туманіє Марокко, А слово його пропікало, як лозунг. І думали ми: знепритомніє – буде морока! Приїхали в гавань і якір спустили — На щоглах, як листя, скрутились вітрила. Корабель, мов яструб, що крила одтято. Засмаглі матроси ширяли по трапах, І враз: Загриміли по трапах гармати. Мене дивувало — Куди це потрапив? І я запитав капітана. Примруживши око, Нам сер капітан відповів баритоном: – О, будьте спокійні! Гармати везуть до Марокко, Приборкати тих, що ламають закони! Криниця
Ой у криниці вода холодна — Джерела чисті зісподу б’ють. Ти вистилала тонкі полотна, Ти виряджала в далеку путь. Ой у криниці вода холодна, Дівчино-рибко, не забувай. Дала напитись (убік полотна!), Сама рукою: ну, що ж, бувай! І я поїхав – знову походи, Панів рубали – крошив Махна… Біля Майкопа з криниці воду Цебром збирала не раз до дна. Одна на брата надбита фляга Ковтав по краплі й на дно дививсь. Ой пив не часто з криниці благо, Не роззувався і не голивсь. З коня не злазив – бої, походи, Коли до ясен присхне язик, У серці будять – криницю й воду, Що у походах не пив, одвик.