Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

ІІ Купальські білі берези І пахощі чебрецю… Хто проведе леза По чистому цьому лицю? Хто розвіє тумани Казок старих Незачарованим гляне У нетра їх? Хто, папороть дивну зірве, І знайде зілля розмаю, Хто луни з корінням вирве Глибокому гаю?.. …Купальські білі берези, Безсмертники, чебреці… Чиї відзначаться леза На чистому цьому лиці?.. ІІІ День легкий, як шовкова тканина, Затопився теплим, теплим злотом: Доспіває буйних жнив калина Під поломінним, соняшним льотом. Налилися літові груди, Повні вщерть і тепла, й молока; Небодар обезтямлено блудить Під регіт Лісовика. За лунами – луни й пів-луни, Лісами, долинами, яром Розлогими хвилями суне Глум над Небодаром. Втішно, і тепло, і легко Миється літневий південь, Стерень обсмалений півень Пір’я розкидав далеко. «В бризках променя купаються…»
В бризках променя купаються Вже прив’ялії квітки, Листя жовкне і згортається, І знесилено схиляються Пелюстки. Бризки променя нелітнього Золотять пожовклий лист, І між рястом оксамитного, Ще не зблідлого, тендітного Уплелись листки новітнього, Мов разки намист. «Ви прийшли до мене нагадать минуле…»
Ви прийшли до мене нагадать минуле, Засмутити спокій в віхорі уяв: Як Ви огрубіли – стали наднечулі… Я напружив згадку… Я Вас не пізнав. Не зів’яли весни, не розтали зими, Не пролинув років ріжнобарвний ряд. – Але ми не ті вже, зовсім вже не ті