Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

виконали того ж дня. «Хтось сонце списом за край зачепив…»
Хтось сонце списом за край зачепив І владно потяг за темний обрій, — Огняну цілину, розіп’яв, роз’ятрив — Недобрий. А там, – як об кремінь, – об сонце креше Крицяним велетенським кресалом І соняшним золотом захід мереже, Мов палаючими коралями. Мов палаючими крицями, Мов палаючими зливами: Розкидає іскри жар-птицями, Жар-звірами і жар-рибами. Вигинається зміями: Вужами і гадюками — Золотими віями По повіках стука… «Дзвенить і дзвонить…»
Дзвенить і дзвонить, Пала і палить — В гучні долоні Ловить опали. У моє серце вливає силу, В усю істоту влива буяння І крик бажання – якби-то крила — За обрій щастя – до мук згорання! Вечором травам – забавка — Вітер жене в далину… Чи потерчата чи мавки Степову вкрали луну? Крикнуть і зойкнуть – даремно Відгук тане – мов тінь… Ліс кривулькою темною Повирізав далечінь. Над лопухом пелехатим Бражник уперто гуде, Ніч павуком волохатим Дня висисає мед. Гримнуть би раптом з гармати, Чи одшукався б тоді, Тиші з луною розп’ятих, Єдності згублений слід? «Плакайте, плакайте, плакайте…»