Тернистий шлях кубанця Проходи - Роман Миколайович Коваль
Начальник штабу Сірої дивізії (наприкінці 1918 року) хорунжий Михайло ГАВРИЛКО (1882 р. н.) походив із Козацьких Хуторів поблизу с. Рунівщина (тепер Полтавський район Полтавської області). Вчився у Петербурзі, Кракові (1907–1912) і Парижі. Виявив себе як талановитий різьбяр, скульптор і поет. Спорудив погруддя Маркіяна Шашкевича, Юрія Федьковича та проект пам'ятника Тарасові Шевченку, чимало медальйонів і різних композицій, зокрема «Сироти», «Козак і дівчина», «Бандурист», «Козак на коні» та інших. 1909 року видав поетичну збірку «На румовищах». Політично належав до УСДРП та СВУ. Від 1915 року воював у складі Українських січових стрільців (?). 1918 року — начальник команди зв'язку 1-ї козацько-стрілецької дивізії. Восени 1920 року — отаман повстанського загону на Полтавщині. Микола Бутович називав його «романтиком і трохи Дон-Кіхотом». Згорів у печі локомотива, куди його живим кинули більшовики.
«Старий сотник» ГЕЙКО, помічник командира 1-го Сірого полку, попрощався з товаришами наприкінці 1918 року в Ніжині, коли сірожупанники залишали Чернігівщину. Вік не дозволяв йому брати участь у війні. Гейко це розумів і з сумом відійшов.
Командир 1-го Сірого полку сотник Петро ҐАНЖА був чоловіком шляхетним, з добрим вихованням. Працював із захопленням. Микола Бутович писав: «Це захоплення та цілковиту відданість українській справі (він) вмів передати й своїм старшинам та користувався популярністю й симпатією як старшин, так і козаків полку» [7, с. 21]. Коли у грудні 1919 року Петлюра звільнив від військової присяги вояків Армії УНР, Ґанжа помандрував до свого рідного Чернігова.
Працівник Інформбюро Сірої дивізії Герасим ДРАЧЕНКО народився в с. Орлівка на Поділлі 4 березня 1891 року. Закінчив гімназію в Києві та юнкерську школу піхоти в Чугуєві. Під час Першої світової командував батальйоном. У листопаді 1914 року за бої під с. Стронків нагороджений Золотою зброєю. Пізніше потрапив до австрійського полону. Перебував у старшинському таборі Браунау-на-Інні. 1918 року став ад'ютантом 4-го полку 1-ї козацько-стрілецької дивізії. Під час повстання проти гетьмана Павла Скоропадського очолював оперативний штаб дивізії, активно працював у його Інформаційному бюро. 1919 року був делегований до військової секції Української дипломатичної місії у Варшаві. Займався вербуванням полонених до організованої в Ланцуті 6-ї Січової дивізії Марка Безручка. У лютому став начальником секції полонених Військової місії УНР. Тоді ж підвищений до звання сотника. Після розпуску місії навчався в Школі політичних наук, брав активну участь у діяльності Українського товариства студентів-емігрантів. Працював у фірмі «Польський Ллойд». Був активним членом Українського клубу. Диригував українським хором. Помер 13 грудня 1938 року у Варшаві. Похований на цвинтарі Воля.
Сірожупанник Павло Омелянович ДУБРІВНИЙ народився в козацькій сім'ї 14 січня 1894 року в містечку Синявка Сосницького повіту на Чернігівщині. 1914-го закінчив Новомлинську вчительську семінарію. До 1915 року працював учителем у залізничній школі на ст. Чарджоу у Середній Азії. Звідти його покликали до російської армії. У березні того ж року в Карпатах потрапив до австрійської неволі.
Перебував у таборі Фрайштадт, українізованому Союзом визволення України. До 1918 року брав активну участь у культурному і громадському житті. Був почесним членом фрайштадтської «Просвіти» ім. Михайла Драгоманова (1918) та активним учасником формування українських військових частин (з полонених колишньої російської армії). У березні 1918 року у складі Січового куреня ім. гетьмана Петра Дорошенка прибув до Володимира-Волинського. «По приїзді вже сформованої дивізії сірожупанників на Україну я звільнився з війська і в вересні м-ці р. 1918 вступив слухачем на Київські інструкторсько-кооперативні курси при Центральному Укр. Кооп. Ком., де прослухав повний курс, — згадував він. — Але хвиля повстання проти «Скоропадщини» захопила (мене) і знову кинула до лав Української Армії. Ввесь час української визвольної боротьби знаходився в рядах козацтва дивізії сірожупанників, займаючи ріжні старшинські посади: ад'ютанта, інструктора, скарбника дивізії, державного інспектора полку, начальника культурно-освітнього відділу та ин. В листопаді р. 1920 з армією УНР був інтернований поляками до табору Каліш. В червні р. 1922. був прийнятий на матуральні курси при Українській господарській академії в ЧСР., де склав іспит зрілості 26 червня 1923 р.» [85А, арк. 6, 6 зв.]. Забув написати Дубрівний, що був учасником Першого зимового походу Армії УНР, за який отримав Залізного хреста.
Після завершення УГА працював у Львові у товаристві «Сільський господар» редактором журналу «Сільський господар». Згодом влаштувався в Яворові у філії «Сільського господаря», а тоді повітовим агрономом у Калуші. З 1944 року проживав у таборі Байронті у Німеччині. Викладав в УТГІ в Реґенсбурзі. Переїхавши до США, був активний в УВАН і НТШ в Нью-Йорку. Впродовж року очолював Товариство українських інженерів у Філадельфії.
Помер 10 липня 1975 року у Віппанах (штат Нью-Джерсі). Похований у Бавнд-Бруку.
Хорунжий 1-го Сірого полку 1-ї Сірої дивізії Петро ЗАПОРОЖЕЦЬ народився 26 серпня 1895 року в Ладижині (тепер Вінницької області). Закінчив Ладижинську двокласну міністерську школу. 1910 року поїхав в Одесу продовжувати навчання. 1915 року був мобілізований до російського війська. Повернувшись 1917 року додому, взявся просвіщати земляків з метою підняти їхню національну свідомість. «Своїми виступами в аматорському театральному гуртку, хорі та взагалі на ріжних національних святкуваннях здобув собі пошану і загальну симпатію» [6А, с. 8].
1918 року був на перевишколі українських старшин у Києві — очевидно, навчався в Інструкторській школі старшин. У складі 1-го Сірого полку Сірої дивізії взяв участь у антигетьманському повстанні. Навесні 1919 року брав участь в організації на Гайсинщині охоронної сотні, яка билася проти денікінців. Навесні 1920 року, саме тоді, коли Василь Прохода жив у Четвертинівці, виступив як організатор повстанського руху в районі Ладижина.
Восени 1920 року Запорожець емігрував до Румунії, а звідти до ЧСР. 1924 року вступив
