Тернистий шлях кубанця Проходи - Роман Миколайович Коваль

Член Центральної Ради Михайло ЄРЕМІЇВ, з яким Василь Прохода у Подєбрадах творив «Український сокіл», 1928 року переїхав до Швейцарії. Відтоді майже до кінця війни редагував у Женеві бюлетень «Oinor», співробітничав з багатьма українськими та іншомовними виданнями. Простився з цим світом 16 вересня 1975 року.

Олександр ЗАГРОДСЬКИЙ, командир Волинської дивізії, де на посаді в. о. начальника штабу 4-ї Сірої бригади служив Василь Прохода, влітку 1920 року був підвищений до звання генерал-хорунжого, а після Другої світової — до генерал-полковника. Помер 4 серпня 1968 року в Нью-Йорку. Похований у Бавнд-Бруку, де трьома роками пізніше упокоївся і підполковник Прохода.

Останній кубанський прем'єр Василь ІВАНИС розпрощався зі світом 28 вересня 1974 року в Канаді. Поховали його на українському кладовищі в містечку Оквіл поблизу Торонто. Могила його швидко заросла травою. Не було на ній ні хреста, ні таблички з іменем — лише камінь з числом цвинтарної адміністрації. Та знайшлися совісні люди, які створили комітет вшанування Василя Іваниса, і 3 жовтня 1982 року на могилі таки поставили пам'ятник.

Шеф Василя Проходи в господарській академії професор Борис ІВАНИЦЬКИЙ закінчив життя 1953 року в Детройті (США).

Бандурист Григорій КИТАСТИЙ, з яким старий підполковник заприязнився у США, відійшов у засвіти 6 квітня 1984 року. Похований при церкві Святого Андрія в Бавнд-Бруку. Його могила, з гранітним пам'ятником, на якому вигравірувано обрис бандури, знаходиться недалеко могили Василя і Марії Проход.

Полковник Архип КМЕТА, з яким Василь Прохода 1926 року заснував Товариство колишніх українських старшин у ЧСР, після закінчення господарської академії переїхав до Польщі. Служив контрактовим старшиною Війська Польського. У вересні 1939 року змушений був взяти участь у війні з німцями. Після перемоги Вермахту інтернований в таборі Вільковішки у Литві. Звільнився 1940 року. В роки Другої світової — представник Українського визвольного війська та діяч гетьманського руху. Спочив 1978 року в Нью-Йорку.

Петро КОЖЕВНИКІВ, із яким Василь Прохода познайомився у листопаді 1921 року в оперативному відділі штабу Армії УНР, у роки Другої світової потрапив до німецького концтабору, а 1945 року — до російського. Відсидів 10 років. Повернувшись до Києва, 1960 року «начебто хотів дістатись до Німеччини» [98, с. 30]. Репресована була і його сестра Надія. З нею Прохода випадково зустрівся в талліннському таборі.

Співзасновник Революційної української партії Юрій КОЛЛАРД, з яким підполковник Прохода заприятелював у ЧСР, перед самим приходом більшовиків у 1945-му переїхав у м. Аусбурґ (Німеччина), де і помер 3 січня 1951 року.

Сергій Петрович КОЛУБАЇВ, який разом з Василем Проходою погодився на пропозицію залишитися в УГА в якості професорського стипендіата, мав досить успішну наукову кар'єру. Народився він 22 липня 1896 року в м. Нова Ушиця Подільської губернії в сім'ї бухгалтера Ушицької повітової скарбниці. Дуже рано осиротів: мати померла 1898 року, а батько — 1901-го. 24 квітня 1918 року Сергій закінчив середню 8-класну сільськогосподарську технічну школу у Кам'янці-Подільському. Продовжив освіту на природничому та сільськогосподарському факультетах Кам'янець-Подільського українського державного університету. 28 жовтня 1920 року вступив козаком до 3-ї Залізної стрілецької дивізії, де ще влітку служив Василь Прохода. В листопаді Колубаїва поляки інтернували. Перебував у таборах Ланцут, Стшалково і Каліш. Наприкінці березня 1922 року став вільним слухачем філософського факультету Варшавського університету, а тоді подався у Подєбради. Лісовий відділ Української господарської академії закінчив 21 травня 1927 року. Дипломний іспит склав «з успіхом дуже добрим». З 10 листопада 1928 року працював асистентом кафедри охорони лісу УГА. Був маленького зросту (156 см), що створювало проблеми в особистому житті. У 1930-х роках працював в Інституті охорони лісу Чеської академії наук у Празі. Автор наукових праць. Член Чеської академії наук. У лютому 1956 року в ЧСР Прохода і Колубаїв зустрілися. Радість від зустрічі була обопільна.

Восени 1920 року Василя Проходу на працю у штаб Дієвої армії УНР взяв начальник оперативного відділу Віктор КУЩ. У спогадах кубанець відзначав виняткову скромність полковника Куща. Народився він 10 листопада 1878 року в Сімферополі. Військову освіту здобув в Одеському піхотному училищі 1904 року. У складі 15-го пішого полку брав участь у російсько-японській війні 1904–1905 років. За особисту хоробрість нагороджений двома орденами. 1912 року закінчив Миколаївську академію Генерального штабу. У роки Світової війни був штаб-офіцером для доручень штабу 4-го Сибірського армійського корпусу. В українській армії з серпня 1918 року. За гетьманату — начальник відділу 1-го квартирмейстерства Генерального штабу, начальник штабу 13-ї пішої дивізії. У січні 1919 року — начальник організаційного відділу Генерального штабу, пізніше — начальник розвідувального відділу штабу Дієвої армії, штабів Запорозького корпусу, Запорозької групи та генерал-квартирмейстерства Головного управління Генерального штабу. 1920 року став генерал-хорунжим. 1923 року в Каліші налагодив видання журналу «Табор», був його редактором до 1939 року. Співорганізатор Українського воєнно-історичного товариства у Польщі. Автор багатьох публікацій з історії Визвольних змагань. Працю для України скінчив 21 листопада 1942 року.

Голова еміграційного уряду УНР Андрій ЛІВИЦЬКИЙ помер 17 січня 1954 року в Карлсруе. Похований у Мюнхені.

Подєбрадець Євген МАЛАНЮК став видатним українським поетом. Відійшов у вічність у Нью-Йорку 16 лютого 1968 року.

Товариш Василя Проходи Володимир МІРОШНИЧЕНКО працював лісничим на Волині, доки не прийшли «освободітєлі», які 1939 року заслали його на Далекий Схід.

Голова УНО Тиміш ОМЕЛЬЧЕНКО завершив життєве коло 6 вересня 1955 року в Торонто. Похований на цвинтарі «Проспект» поруч із братом Головного отамана — полковником Олександром Петлюрою та сотником Олександром Савченком. Їм трьом поставлено спільний величний пам'ятник, біля якого на Зелені свята багато років збиралася Українська громада.

Український командарм Михайло ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО помер 29 травня 1952 року в Парижі.

Олександра ОСЕЦЬКОГО, як і передбачав полковник Пузицький, було послано військовим аташе до Бельгії — ніби там була для нього робота. «Крім витрати державних коштів, він нічого не зробив і доброї пам'яти по собі не залишив», — зазначав Василь Прохода [96, с. 357]. Євген Маланюк називав генерал-хорунжого Осецького «оперетковим Наполеоном» і додавав, що ця постать ніби самою долею «була призначена для фігурувань на спектаклях» [73, с. 331]. Та через отой «артистичний талант» і нескінченні спектаклі гинули тисячі українських вояків!

Осецький зійшов з підмостків у лютому 1936 року в Парижі.

Петлюрівець Прохода не вважав Володимира ОСКІЛКА,