Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер
Конвенція нарахувала 35 учасників, включно з представниками Норвегії, Ізраїлю, Аргентини та Британії. А. С. Нілл приїхав із Саммергілла, але перед тим, як вирушити до Мену, він прочитав лекцію для переповненої аудиторії слухачів у Новій школі соціальних досліджень, під час якої його часті посилання на Райха віталися вибуховими аплодисментами. «То були чудові, захопливі часи, — пригадував вегетотерапевт Мортон Гершковіц. — Там відчувалася joie de vivre[77]. Здавалося, що ми стоїмо в авангарді людей, які бралися творити зміни».
Оргономісти оглянули будівельний майданчик зверху пагорба, що височів над Додж-Понд, де саме починалося зведення перманентної та більш суттєвої Обсерваторії, — проект, до фінансування якого долучився кожен з них, мав бути зданий в експлуатацію наступного року. У будівлі мали розміститися лабораторія, кабінет та телескоп, які б дали Райхові змогу уже безперервно продовжувати свої біофізичні дослідження (тоді Райх саме працював над серією видань «Основні оргономічні функційні рівняння», в якій мав пояснювати внутрішній механізм роботи його машини вільної енергії).
Модерністська споруда, зведена з різнобарвного рваного каменю, зі стінами у два фути[78] завтовшки, обсерваторія мала агресивний й дебелий вигляд — майже як продовження особи Райха. Сам Райх також долучився до будівництва й плекав подальші амбіції, які, однак, перестали розвиватися на стадії так і нереалізованих в Оргононі планів: Оргонний дослідницький госпіталь, Оргонний дослідницький університет та фабрика з виробництва акумуляторів оргонної енергії. Він найняв архітектора, який накидав декілька ескізів й навіть розчистив для забудови лісисту місцевість, яку ще й по сьогодні називають «лікарняним полем». Обходити пішки свої володіння, маркуючи червоними прапорцями уявні стіни ще не зведених будівель, було одним з улюблених хобі Райха.
Існують записи того, як Райх навчав оргономістів. Він мав славу владного, домінантного, наполегливого наставника, гучний голос якого промовисто ряснів його німецьким акцентом. «Так чи ні? Все зрозуміли?» — запитував він, залишаючи їм стільки часу для роздумів, аби ті встигнули застрибнути хоча б в останній вагон потяга його думок, що мчав без упину. Коли він запитував, вони усі гуртувалися до відповіді, мов ті школярі, а він заохочував їх: «Так, ви дуже близько!.. Наведіть мені конкретний приклад! Уперед, сміливіше!». Виходячи з того, що всі вони вже віддали було свої тіла на лікування Райху, то й віддатися йому інтелектуально їм уже було легше. «Райху, якщо на чистоту, то в мене складалося враження, що, певне, жоден із скликаних 1948 року працівників і уявлення зеленого не мав, про що ти говорив, — А. С. Нілл писав Райху після літньої конференції, продовживши: — І я не виняток».
«Вони мали на собі “броню характеру” й “оргастичною потенцією” не буяли, й нічого особливого в них не було», — писав Майрон Шараф у свої біографії про прихильників Райха (в когорті яких і сам перебував). «Часто вони сліпо повторювали за Райхом, мов ті папуги, та боялися суперечити йому. Він також різними способами “користав” з них стільки, скільки й вони “використовували” його по-своєму: гріючись у промінні чужої слави, відчували себе частиною піднесеного руху, який не стояв на місці. Люди працювали на нього задурно або ж за символічну винагороду. Він стверджував, що вони багато чого за це вчилися, і не лукавив. Він охоче приймав такі насправді необхідні, значні фінансові донації від своїх прихильників. Йому боліло, коли з його вузького кола випадали певні люди, але він не спинявся, непохитно замінюючи неповерненців новими адептами»{456}.
Інтерактуючи зі своїми лікарями, Райх ніколи не виходив за рамки офіціозу, а то й диктаторства; завжди звертався до них, починаючи із приставки «доктор». У невимушеній атмосфері Скандинавії всі його кликали «Віллі», але в Америці Райх свідомо цурався товариськості, дотримуючись суворих професійних меж, і ніхто не називав його на ім’я. «Починаючи з 1938-го, — розповідав Райх учасникам оргономічного семінару, що проводився 1949 року, — у мене не було особистих дружніх взаємин… Це одна з найбільших жертв, на яку мені довелося піти заради моєї справи… Більшість моїх ворогів із сучасного руху психоаналітиків — це мої колишні друзі; Феніхель, Енні Райх, Радо — вони були тими, хто поширював чутки, що я несповна розуму, припустимо, несповна».
* * *
Доктор Мортон Гершковіц — останній учень Райха і, на пару із Александером Лоуеном, останні студенти Райха, які дожили до наших днів — мешкає у заможному цегляному будиночку у Філадельфії. У просторій приймальні висить величезний портрет Райха на крикливому темно-червоному тлі в стилі Ван Гога. Поверх багряної сорочки, що гармоніює з кольором рум’янцю на його щоках, на ньому лабораторний халат, й з-під електризованої копиці сивого волосся він споглядає з рамки сумними мигдалеподібними очима. Посередині процедурної Гершковіца стоїть довгий, вочевидь, зібраний на замовлення масажний стіл, обшитий коричневим шкірозамінником, який помітно покоцаний, скоріш за все тому, що його відгамселило п’ять десятиліть пацієнтів. Над усім цим лікувальним поприщем височіє світлина, на якій Райх позує фотографові на балконі свого будинку в Мені, ну, а стіни декоровані декількома примітивними скульптурами.
Я поїхав на зустріч із доктором Гершковіцем, який уже розміняв дев’ятий десяток, аби зрозуміти, що такого Райхові учні вбачали у своєму гуру; що відчували ті, хто — як це називав один із представників кола таких людей — піддався «Райхіту». Райх стверджував: «Така особа, як я, приходить у цей світ
