Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер
За словами його біографа Джеймса Джонса, книга Кінзі була «одою Еросу… вихвалянням “тваринної здатності людини” знаходити канали для спуску сексуальної енергії в суспільстві, що одержиме контролем та обмеженням сексуальної свободи». Кінзі зневажливо ставився до намагань Рокфеллерів провести сексуальну реформу. В рамках боротьби з проституцією «деякі організації витратили мільйони доларів, — казав він, посилаючись саме на їхні антипорочні потуги, що в результаті призвели, — додав він, — лише до переносу… дошлюбного статевого зв’язку від повій до дівчаток, які проститутками не були й поготів». Рокфеллери шукали способів внести на законодавчий папір усталеність суспільної моральності та встановити контроль над людською репродуктивністю, але Кінзі вважав, що, за винятком випадків сексуального насильства, єдиним робочим законом щодо сексу була б повна відсутність законів.
«Якщо вважати, що єдиним інтересом, який суспільство плекає у контролюванні сексуальної поведінки, є захист людей, — писав Кінзі, — то тих статей кримінального кодексу, що стосуються розбою та побиття, буде цілком достатньо». Американські закони про секс, підсумовував він, не надто вже й захищали людей, а радше відстоювали усталеність національних звичаїв, що пояснює, чому, на його думку, їх так палко оберігали і не давали вносити зміни. (Сексуальна революція, яку інспірував Кінзі, також була революцією законів: 1955 року Американський інститут права подав на прийняття впливовий проект Модельного кримінального кодексу, в якому вчення Кінзі було взято за основу, концепцію «девіантної сексуальної поведінки» відкинуто і який призвів до реформ законів, що стосувалися сексу.)
Звіт Кінзі побачив світ у рік виборів, саме тоді, коли Генрі Воллес балотувався як лідер третьої партії, яка ходила під комуністами і ними же спонсорувалася. Того літа союз воєнних часів між Сходом та Заходом розпався, коли Радянський Союз взяв Західний Берлін в облогу, яку супроводжувала тривала, організована союзниками повітряно-транспортна операція тривалістю 462 дні; й антикомуністичні настрої, що стануть привалентними на наступні десять років, лише пускали своє перше коріння. Те, що на вірність присягнув Трумен, означало, що працівників владного апарату перевірятимуть на предмет брехливості у сексуальних звичаях, а «секс-девіантів» звільнятимуть, бо ж їх вважали потенційними цілями шантажу для радянських агентів.
Джон Едгар Гувер і його бюро, яке розширилося до масштабів, необхідних для проведення уведених Труменом перевірок на лояльність, асоціювало Кінзі й усе те сексуальне неподобство із комунізмом. За словами Клари Кінзі, її чоловік голосував за республіканців. «Революційна Росія далеко не зайшла, — писав він у своєму підручнику з біології, — бо ж намагалася забезпечити собі багатство та добробут, не визнаючи необхідності працювати для них, і мільйони тих, хто врешті помер у цій країні з голоду, засвідчують істину наукового переконання, що без поту немає і хліба»{449}. Але коли Кінзі забажав зібрати сексуальні історії у верхівки Комуністичної партії Нью-Йорка, він перестрахувався, доручивши своєму адвокатові отримати від директора ФБР письмове запевнення, що не буде жодних спроб приховати інформацію, отриману під час цих інтерв’ю. Це виставило його в очах Гувера як прихильного до комунізму «партійця без квитка».
ФБР, яке, як твердить популярна фраза Джеймса Джонса, «було, мабуть, єдиною американською установою, що схибилася на сексі більше, аніж Інститут сексуальних досліджень [Кінзі]», за персональним запитом Джона Едгара Гувера відрядило агента для рецензування книги Кінзі. Той, зрештою, ствердив, що «цей звіт є не так науковим, як згубним», і вважав, що праця може «завдати непоправної шкоди підліткам, які читатимуть її як виправдання своїм сексуальним звичкам»{450}. Гувер, який вбачав себе лицарем світла, що відстоює американське почуття пристойності, написав для «Рідерс Дайджест» статтю, в якій попереджав про можливий вплив праці Кінзі: «Дуже важливо для найближчого майбутнього нашої нації, аби ми міцно вхопилися за нашу віру. Людське відчуття пристойності твердить нам, що нормально, а що — ні. Коли б народ Америки, молодь чи то люди поважного віку, почали вважати, що межі між правильним та неправильним, нормальним та анормальним не існує, тоді ті, хто, зрештою, і знищить цивілізацію, аплодуватимуть своєму головному тріумфу над нашим життєвим шляхом».
1949 року, через рік після публікації його звіту, Кінзі виголосив промову перед Асоціацією шлюбних консультантів Нью-Йорка, в якій розкритикував політику ФБР щодо статевих злочинів, особливо те, що вони виловлювали гомосексуалів, і, врешті, хтось доніс до бюро, що Кінзі виступав «проти ФБР». Гувер запустив процес розслідування над Кінзі: «Що ми знаємо про його оточення?» — запитував він, ініціюючи відкриття товстенької справи на науковця. (Вони так ніколи й не дізналися, що Кінзі, створивши власну сексуальну утопію, дав поштовх розвитку культури обміну дружинами та бісексуальності. Також він знімав на відео оргії, що відбувалися у внутрішніх колах представників його старшого персоналу та їх благовірних, — припустімо, задля наукового інтересу.) Гувер видав наказ, що хтось-таки має «приструнити Кінзі й змусити його змиритися або заткнутися». До речі, такого ж Гувер вимагав, коли люди, як розказувалося, цікавилися, як, власне, і в нього самого з орієнтацією{451}. Він був затятий холостяк, але громада вважала, що в нього були затяжні гомосексуальні взаємини з його заступником Клайдом Тольсоном. Трумен Капоте[76] прозвав їх Джонні та Клайд, як він пізніше жартував: «ФБР склало мені справочку про мене на 200 сторіночок».
