Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер
Бували й сеанси, коли Райх сердився, «і це допомагало вам стати розкутішими й відчути те, що відчував він. От скаже: “Скорчіть злу гримасу, вгатіть собі у щоку й розсердьтеся, що є духу”. А сам дивиться на мене зі злобою і ще більше роздраконює мене. І це працювало». Райх передражнював заїкуваті відповіді Гершковіца на запитання, які інтерпретував як елемент поверхневого захисного та цензуруючого фасаду суспільної ввічливості пацієнта, крізь який він намагався прорватися під час терапії: «Передражнював він дивовижно, — каже Гершковіц. — Ото поставить мені питання, й починаю я собі відповідати: “Ну-мені-здається”, — а він одразу передражнить мою нерішучість та вербальні погрішності, й людоньки добрі, це виводило з себе, — як же добре йому це вдавалося!».
«Райх був майстром поїдання людських нервів, — якось сказав Гершковіц. — Інколи так хотілося врізати йому по саркастичній мармизі». Одного разу, саме під час негативного трансферу, Гершковіц осмілився підняти із архівів пам’яті чутки, що розносили вість, мовляв, Райх — псих. Райх кинувся до каміна, який підпирала рушниця, схопився за зброю, націлився на Гершковіца і викрикнув: «Я — псих! Я — псих! Я тебе зараз порішу!». Гершковіц вибухнув від реготу — каже, що тоді в його уяві уже промайнула рекламка, яку б надрукували у «New Yorker»: «Психіатр вирішить усі ваші проблеми за допомогою рушниці». Райх також розреготався й поклав рушницю на місце. Потім, вивертаючись із ситуації, додав: «А ви що, ніколи не робили такого з якимось із ваших пацієнтів?». Райхові подобалися такі театральні випади: коли дружина Вульфа Ґлейді Меєр лікувалася в Райха, він одного разу помчав на неї, тримаючи в руках трофейні оленячі роги, змушуючи її шукати прихистку за кушеткою.
Минуло два роки терапії, перш ніж у Гершковіца почали проявлятися перші ознаки рефлексу оргазму. «Все трапляється само собою, тоді, коли ви достатньо збуджені, усе починає тремтіти, — пояснив він. — Цей рух починається, хочете ви того чи ні». У своїй книзі «Емоційна броня: Вступ до психіатричної оргонної терапії» Гершковіц описує рефлекс оргазму як «відчуття, що, мов магніт, змушує ваш таз рухатися, і ви нічого не можете з цим вдіяти» (звучить мов статева версія езотеричного екстазу). «Якщо ви скинули із себе достатньо броні, — казав він мені, — не потрібно докладати багато зусиль, аби процес запустився. Якщо ви просто дихаєте [вдихає важко] і не закриваєтеся, то починаєте відчувати збудження у зоні тазу і все стається само собою».
Споглядаючи присутність у пацієнта інтенсивної реакції, яку той мобілізував своїми найгострішими висловами, Райх одразу ж метушився й говорив щось на кшталт: «Не думай, що ти здатний на це! Не думай, що ти так добре справляєшся! Я — єдиний оргономіст! Ніхто інший не може сягнути такого результату!».
* * *
Хоча Райхові учні й ідентифікували себе з учнями Христа, вони не докладали рівносильних зусиль, щоб навернути людей й запобігти тому, аби дітей не понищила «емоційна чума». Як Райх, сповнений розбитих ілюзій стосовно обіцянок традиційного радикалізму, писав А. С. Ніллу: «Горбатого могила виправить. Тож зосередьмось на новонароджених й перенаправмо людську увагу зі злих політиків на дітей»{458}. Гершковіц пояснив: «Ми збиралися виростити наступне покоління дітей, які б відрізнялися від усіх інших, і лікувати пацієнтів, які впливали б на своїх дітей відповідним чином. Люди зростатимуть впевненими у собі, енергійними, вони будуть особистостями у власних очах. Вони будуть дисциплінованою силою, що безупинно впроваджуватиме зміни до кращого».
Бебі-бум післявоєнних років став одним із нагальних питань 1950-го: «На грудень того року запланували проведення Півстолітньої конференції Білого дому з питань дітей та молоді, й було призначено та затверджено міждисциплінарний Комітет з розслідування наявності фактів правопорушень. До його складу входили Маргарет Мід (авторка книги “Стати повнолітнім у Самоа”, 1928, доповіді про статеву поблажливість у південному регіоні Тихого океану), доктор Бенджамін Спок (який 1946 року видав свій відомий посібник із “поблажливого” виховання дітей і який навчався психоаналізу в терапевта Райха, Шандора Радо) та психолог Кеннет Кларк (який приїхав на конференцію, озброївшись звітом про вплив сегрегації на поведінку чорношкірих дітей; згодом, а саме 1954 року, цей звіт стане ключовим матеріалом у рішенні Верховного суду США у справі “Олівер Браун та ін. Проти Управління освіти міста Топіка[80]”, яке покладе кінець расовій сегрегації в школах). Комітет складе свій список рекомендацій для сприяння “розвитку здорової дитячої особистості”».
Райх хотів долучитися до цієї всенаціональної розмови про те, як покоління, що виросло на вченнях Фрейда, повинне виховувати своїх дітей. На початку 1950-х Райх заснував у Форест-Гіллз Оргономічний дитячий дослідницький центр (ОДДЦ), щоб «досліджувати здорових дітей і запобігати нарощуванню броні характеру вже з перших днів їхнього життя»{459}. Приблизно 40 соціальних працівників, медсестер та лікарів зібралися в підвалі Райха у Форест-Гіллз, щоб обговорити, якою має бути та модель виховання немовлят та дітей, аби вберегти їх від сексуальних обмежень, які, на думку Райха, невиправно зіпсували б їх{460}.
Зрештою, Райх запланував збудувати в Оргононі дитячий будинок із маленьким госпіталем при ньому, де такі дорогоцінні, ще неприручені емоційною чумою риси дитячого характеру було б набагато легше оберігати від згубного впливу. Кошторис такого будівництва зупинився на позначці у 300 000 $ — сумі, яку той надіявся зібрати, продаючи різдвяні ялинки,
