Спостерігаючи за англійцями - Кейт Фокс
Живучість цього міфу, як на мене, тримається на помилкових умовиводах: брутально-грубі загравання, більш притаманні люмпену, сприймають за ознаку небувалої сексуальної енергії, а скромні-сором’язливі залицяння панóчків вважають ознакою слабосилості в ліжку. Та правда в тому, що обидві флірт-стратегії свідчать всього лиш про «соціальну не-дужість» та несміливість у вираженні сексуальних бажань. Ні перша, ні друга стратегія не є надійним показником сексуальних апетитів чи вправності в ліжку. Та й вибір стратегії залицянь залежить не так від класової приналежності англійця, як від кількості спожитого алкоголю: всі англійці вірять у чудодійну розгальмовувальну силу «вогняної води»; пани з вищих класів свято вірять, що з її поміччю обернуться на спокусливих та грубих бруталів, на кшталт тих пролетарських секс-ідолів, яким не відмовить жодна жінка!
І нарешті в ліжко…
А як же сам секс? Дехто з вас, мабуть, почувається трохи ошуканим — я ж назвала розділ «Правила сексу», а весь час пишу про гумор, флірт, класову ендогамію і таке інше, але ні слова, окрім розвінчання міфу про секс-гігантів з робочого класу, не сказала про те, які англійці в ліжку. Власне, про те, чим в сексуальному плані ми відрізняємося від іноземців, я теж нічого не розповіла.
Причин тут дві. По-перше, мені, англійці, вся ця розмова трохи занадто особиста і незручна, тож я відтягую момент як можу (Якби ви були тут, у мене вдома, то я б завелась на тему погоди і сказала б: «Піду-но я поставлю чайник!».) По-друге, я маю проблему з, е-е-е, як би це сказати? З даними. Метод включеного спостереження — дуже дієвий, але я ніяк не можу його застосувати до вивчення сексу: метод спостереження не пасує, адже не годиться підглядати за коханцями, а метод заангажованої участі не підходить, бо не може ж дослідник мати секс зі всіма репрезентативними одиницями народу та іноземцями для компаративістичного крос-культурного аналізу. Звісно, бувало, що антропологи вступали в інтимні стосунки із своїми піддослідними (мій батько розповідав, що колись такі стосунки жартома називали «культурним проникненням»), але цього ніколи не схвалювали. Мені видається, що метод заангажованого спостереження можна застосувати, якщо антрополог — як-от я — вивчає власну культуру: в мене, ясна річ, були бойфренди-англійці, були й іноземці, але їх надто мало, щоб говорити про наукову репрезентативність вибірки. Що ж стосується достеменно досвіду, то я не маю права говорити від імені усіх жінок-англійок.
Виправдання поганеньке. Чимало соціологів детально пишуть про секс, не маючи ані найменшого особистого досвіду в темі. Та хоч я й не можу похвалитися достатнім для наукової вибірки сексуальним досвідом з багатьма англійцями, моє дослідження базується на колосальному досвіді розмов на тему сексу — щоб хоча б наблизитись до розуміння сексуальної поведінки англійців та їхніх негласних правил сексу, я поговорила з дуже багатьма — і до того ж з дуже різними — англійцями та іноземцями.
Правила розмов про секс
Говорити про секс з англійцями непросто: хоч ми й не затяті святенники, але сама тема нас бентежить. Щоб подолати чи просто приховати сум’яття ми вдаємося до улюблених методів — рефлекторного гумору та ввічливої прокрастинації. Це означає, що значна частина цінного часу, виділеного на дослідження сексу, марнується на жарти, кпини, дотепи, і замість того, щоб говорити по темі, ми теревенимо про погоду і заварюємо чай. А ще гірше, що через заборону на надмірну серйозність і правило про те, як важливо не бути надто серйозним, з англійців не так-то й просто видобути чесні, серйозні та неіронічні відповіді на питання про секс.
Вкрай ускладнювало мою роботу ще одне неписане правило: англійці вважають, що жінка, яка говорить про секс (хай і завуальовано), явно сигналізує про готовність до того сексу, а то й взагалі вішається на шию. Моя подруга-американка якось навіть потрапила у халепу через це негласне правило: вона ніяк не могла второпати, чому так багато англійців намагаються її «склеїти» і ще й гніваються, коли вона присікає ті нахраписті залицяння — вона ж бо «не дає жодних підстав»! У прагненні допомогти (і помітивши нагоду провести експеримент), я впала їй на хвіст і підслухала, як вона спілкується із чоловіками у місцевому пабі. З’ясувалося, що вона говорить щось на кшталт такого: «Та це сталося одразу після того, як я з’ясувала, що мій перший чоловік гей, тому мені було трохи складно розібратися із власною сексуальністю». І це майже незнайомим людям — й десяти хвилин не минуло від знайомства! Я їй пояснила, що такі інтимні зізнання, хоч, без сумніву, цілком звичні на землях Опри Вінфрі, в Англії сприймаються як мало не відверте запрошення на секс. Відвертіше — хіба листа надіслати! Коли вона, трохи знехотя, приборкала свої пориви відвертості, то з’ясувалося, що й небажані залицяння припинились.
Чудово, тішилась я. Ще один вдалий експеримент з тестування правил! І ще й в ролі морської свинки і злісної правопорушниці — не я. Такі польові дослідження я люблю! Та хоч цей тест довів, що я не помилилась із неписаним правилом, все ж я зрозуміла, що це правило стане на заваді дослідженню звичаїв, що панують в англійських спальнях. Як завжди, я пішла в обхід правила — я хитрувала і викручувалась. Переважно я розмовляла з жінками, з чоловіками — лише з тими, яких добре знала і була впевнена, що непорозумінь у нас не виникне. Жінки, навіть англійки, у приватних розмовах можуть досить відверто і щиро розповідати одна одній про дивацтва, примхи та поведінку своїх коханців, та й про свої власні теж, як на те пішло. Тож я багато чого дізналася — і про чоловіків, і про жінок. Чесно кажучи, я виловила багато корисної інформації і з розмов з друзями та інформаторами чоловічої статі. Особливо мені допоміг один із них — він якимсь дивом поєднує енциклопедичні знання про сексуальний характер англійського жіноцтва (зібрані завдяки персональній вибірці по системі ДІРО [Дослідницький інститут ринку та опіній]) і дивовижну самовисміювальну манеру описувати власні звички та враження.
Територія Дикого Поля
І що ж мені вдалося з’ясувати по десяти роках титанічної, несосвітенної праці збирання матеріалу? Не все так погано. Ліжко — це те єдине місце, де ми, здається, позбуваємося всіх наших незчисленних обридлих заборон. У ліжку ми переживаємо дивовижне, хоч і тимчасове, зцілення від «соціальної не-дужості». Запніть штори, пригасіть світло, роздягніть нас і ви побачите, як з нас враз вилущується людина. Врешті-решт, ми спроможні на емоційну близькість і до людей. Ми можемо бути чуттєвими, відкритими, теплими, пристрасними, палкими, імпульсивними — такими, якими буваємо з нашими домашніми улюбленцями.
Це справжнє розкріпачення. Не таке псевдорозкріпачення як загул суботнього вечора чи запій на курорті — їх
