У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
Усенький день у себе в номері, наодинці, Артур Шредер сушив голову, як бути. Найкраще було б взагалі відмовитись від виступу, але як відмовишся, коли за концерт уже одержано гонорар! Повернути? О ні! Про це не може бути й мови: з оркестрантів потім не здереш авансів, виплачених саме з цих грошей.
Час наближався до вечора, а рішення не було. Воно прийшло саме і без участі Артура. Офіцерський клуб Мад-ріда надіслав повідомлення, що він відмовляється від концерту під диригуванням Артура Шредера і вимагає повернути, як то умовлено договором, половину гонорару.
Уперше в житті Шредер охоче, з власних рук, сплатив досить-таки солідну суму за те, що не. виступить перед слухачами "не з своєї вини". Передбачливий усе-таки його імпресаріо!
Зрозуміло, після такого афронту не було сенсу лишатися в Мадріді. Турне передбачало концепти в Барселоні, і Артур Шредер із своїм оркестром подався туди. Але минуло три-чотири дні, і мадрідська історія повторилася. За тією ж програмою і з такими ж наслідками. Ніби один і той же режисер керував заздалегідь продуманою виставою. Галас у пресі, злива обвинувачень, розірвані контракти...
Артур Шредер сів на мілину. Міцно і майже безнадійно. Оркестрантам видано лише аванси в рахунок заборгованого за два місяці, за готель треба платити, за проїзні видатки теж. Правда, три чверті забраного наперед гонорару передбачливо переказано на поточний рахунок Артура у Відні. Але про це знає тільки він сам. У касі ж оркестру крутиться справжня мізерія, яку він гадав поповнити, давши кілька додаткових концертів у клубах Барселони. А виявилося, не те що додаткових, а й обумовлених договорами концертів він дати не зміг. Правда, можна було б спробувати стягнути за цими контрактами неустойку. Але для цього треба судитися. Нові витрати, нові борги! Бо до суду франкістської Іспанії без доброго хабара, кажуть, і не потикайся.
Було від чого нервувати, бігати по номеру готелю з кутка в куток, клянучи Іспанію, Мадрід, Барселону...
Порятунок прийшов несподівано: власник ресторану в невеличкому місті Фігерас запросив оркестр Артура Шредера виступити в його закладі. Правда, сеньйор де Гомес гарантував значно меншу оплату, ніж оркестр одержував за концерти. Але це вже була хоч і синиця, зате в руках. Уже відправивши значну частину оркестру у Відень, а при собі лишивши всього кілька добрих музик, Артур Шредер схаменувся. А що, коли і у Фігерасі їх піддадуть бойкоту? Чи обачно принижуватись до виступу в якомусь ресторані, не обумовивши зарані, що гонорар він має одержати сповна і за всяких умов?
- Сеньйор Гомес, - твердо заявив Шредер під час остаточної зустрічі, -, я можу легковажити собою, але долею моїх оркестрантів - ні. Я вважав би себе негідником, коли б не подбав про якусь гарантію для них. Такою гарантією може стати оплата наперед хоча б... половини суми... Ви, мабуть, знаєте, який галас зчинили навколо мого імені ваші газети, і тому...
Сеньйор Гомес мав неприємну звичку щось безперервно жувати. За порадою лікаря, дружина ресторатора у свій час навіть виписала для нього з Нью-Йорка цілий ящик жувальної гумки. Сеньйор Гомес, спробувавши її, виплюнув і сердито кинув:
- Плював я на американців! Гидота!
У відповідь на слова Шредера відповів мало не так само:
- Плював я на газети, не читаю! Гидота! Вкинувши до рота добрячий шмат м'яса, де Гомес весь віддався насолоді жування, і Шредер скористався з паузи:
- О, така незалежність думки! Схиляюся, слово честі, схиляюся. З досвіду знаю, що для цього треба багато благородства і мужності... І якби йшлося лише про мене. Але оркестранти! Ці бідолахи, потрапивши в чужу країну, розгубились, мов діти! Коли ми зазначимо в контракті, що ви зобов'язуєтесь наперед сплатити... ну, скажімо, сімсот п'ятдесят доларів...
Гомес саме в цей час проковтнув свою жуйку, але відповідати не квапився. Поволі, прицмокуючи, він відсьорбував з склянки вино, переганяючи хмільний напій від щоки до щоки, немов теж жував. Лише- зробивши останній ковток і тягнучись виделкою до тарілки з новою стравою, він. кинув:
- Пишіть: півтори тисячі доларів!
Все владналось, і джаз-оркестр Артура Шредера, правда, у неповному ансамблі, прибув до Фігераса.
І саме тут Артур Шредер одержав своєрідну компенсацію за всі свої невдачі в Іспанії.
Прибув імпресаріо. Він привіз силу-силенну газет: французьких, італійських, англійських, німецьких...- не було, здається, країни в Європі, куди б не долинула звістка' про гастрольне турне оркестру. Одні схвалювали Шредера, інші гудили, але і в першому і в другому випадку перед досі маловідомим прізвищем Шредера незмінне з'являлося слово "маестро". Як-не-як, а це вже було щось схоже на визнання!
Та найнесподіваніше було в стосі контрактів, укладених імпресаріо.
Маленький, кругленький, мов барильце, Адам Розен-берг аж сяяв від задоволення.
- І знаєте, маестро, кому ми маємо завдячувати? Ручуся, не здогадаєтеся! Більшовикам! Це ж через їх запрошення знявся весь галас, а галас у свою чергу створив нам таку популярність, про яку ми й мріяти не могли. Тепер я ставлю умови, а не мені! Закінчуйте свої справи у Фітерасі і рушаймо до Відня по візи!
Того ж вечора Шредер попередив Гомеса, що завтра в його ресторані він дає десятий і останній концерт. Бідолаха ресторатор від несподіванки мало не вдавився ніжкою півня, яку на той час жував. Ще б пак! Слава віденського оркестру привернула до його ресторану таку кількість відвідувачів, якої він і в найбільші свята не мав. Один з конкурентів від заздрощів захворів, другий - недалекий уже від банкрутства. Якщо справи так підуть, як досі...
- Побійтеся бога, сеньйор Шредер! Ви ж мене без ножа заріжете! Може, вас не влаштовує платня? Набавлю. Е, де моє не пропадало! -
