У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

- Ну, то він не врахував психології людини, що зголодніла за жіночим товариством. Адже Домантович, мабуть, не бачив жінки від закінчення війни і аж до вчорашнього дня. Активність мусив виявляти він. Ну, годі про це. Зробіть так: повернувшись до Фігераса, подзвоніть дяді Пані, що він уже не глухонімий. Але передайте йому мій наказ: з Домантовичем не розбалакуватись. Дві-три фрази службового характеру за' день і все. Я приїду за тиждень, а то й півтора. Хай понудиться трохи. Спробуємо й стріляного горобця розшифрувати. Вам у дяді Пані робити далі нічого...

- Виходить, не впоралась?

- Просто він дужчий за вас, Нонно! Адже ви ще така молода...

- Молода, та рання!-раптом вихопилося у дівчини українською мовою.

- Давно не чув української мови.

- А ви бували на Україні? - чомусь зраділа Нонна.

- Де мене тільки не носило. А чому ви так зраділи?

- Сумую за домівкою... Інколи...

Нониа відвернула голову до вікна і замислилась. Фред непомітно спостерігав за нею. В його голові вже народжувався план. Потім він відкрив сейф, витяг звідти якусь папку і став її переглядати.

- Навіщо вам знадобилася моя справа? - запитала Нонна.

- А як ви догадалися?

- Я впізнала свій почерк. Це ж перед вами моя автобіографія...

- Так, ви харків'янка... Перекладачка у німців... Згадав... Все гаразд...

- Що гаразд?

- Слухайте, Нонно! Що б ви сказали на пропозицію тижнів на два поїхати до Росії? Абсолютно легальне, з паспортом, радянською візою і все таке інше.

Нонна зблідла.

- Диверсія? - тихо запитала вона.

- Дрібне доручення.

- А саме? Свій план я мушу погодити з начальником школи. Вже після цього скажу.

- Можна мені до завтра подумати?

- Навіть треба.

- Мені дуже б хотілося побувати вдома, але...

- Трохи боязко, так?

Нонна ствердно хитнула головою.

- Це добре, що ви відверто призналися... Тому і раджу: ще і не раз добре подумайте. Навіть не день. Даю вам тиждень строку. Та коли викличу, вже будьте готові сказати "так" або "ні". По щирості!

- Звичайно... Я й зараз з вами розмовляла щиро. Тепер знатимете тільки ви та ще Мері... Ми з нею іноді дозволяємо собі попустити віжки і мандруємо в минуле.

- Тож вона іноді напивається! Мері - полька? Наскільки я пригадую, з-під Лодзі?

- Так.

- Передайте, щоб менше пила. Можливо, я і для неї щось надумаю... Але поки що це між нами...

Артур Шредер прокинувся в чудовому настрої. Відкинувши ковдру, він схопився з ліжка і виструнчився посеред кімнати, щоб зробити гімнастичні вправи, якими завжди починав день, але погляд його впав на карту північної Європи і виразну смужку на ній. Смужка була жирна і яскраво-червона. Не в силі опиратися спокусі, Шредер підбіг до стола. Так, усе так: Москва - Ленінград - Хельсінкі - Стокгольм - Осло - Копенгаген... Оце турне! Позначено ж тільки столиці. А якщо додати всі пункти, куди можна буде звернути по дорозі, щоб виступити з кількома додатковими концертами.

І хто б міг подумати, що все так добре обернеться!

А як він злякався, було, спочатку, коли мадрідські газети зняли галас навколо його майбутньої поїздки до Росії!

Що там критися: і сам Артур Шредер довго вагався: приймати запрошення до Москви чи ні. Були в нього причини для цього і досить поважні, а проте, якщо глянути на все розсудливо...

Виїхавши на гастролі до Іспанії, керівник джаз-оркестру з Відня так і не вирішив цього питання остаточно. Лише після настирливих домагань імпресаріо, який у численних телеграмах доводив надзвичайну вигідність контракту, Артур Шредер наважився і телеграфно сповістив про свою згоду.

За кілька днів повідомлення про цю, здавалось би, приватну кореспонденцію з'явилося в мадрідських газетах. Як і від кого вони про неї дізналися, було просто дивиною. І в телеграмах імпресаріо, і в його власній відповіді слова Росія, Москва, Ленінград, як то й було умовлено, навіть не згадувались. А тимчасом газети дізналися, і на шпальтах зарясніло його ім'я.

Боже, який галас зчинився! Чого тільки не писали тоді про Артура Шредера, в чому тільки його не обвинувачували!

Довелося мовчки ковтати образи, стоїчно зносити брутальну лайку преси, тішачи себе думкою, що кожен скандал тільки сприяє рекламі. Та коли одна з найвпливовіших мадрідських газет назвала Артура Шредера більшовицьким агентом, він просто злякався.

Боже мій! Артур Шредер - і більшовицький агент!

За будь-яких інших обставин він просто б від душі розреготався. Але зараз було не до сміху. Відмінивши ранкову репетицію, Артур замкнувся в номері готелю. Проникнути туди міг лише його найближчий помічник, та й то умовно постукавши.

Артур Шредер кляв той день і годину, коли дав згоду на поїздку до Москви. Першою його думкою було телеграфувати імпресаріо, щоб він порушив цей клятий контракт. Але збитки... Як покрити тоді збитки? Заплативши неустойку, він з оркестром сяде на мілину.

Увечері того дня, коли газета безсоромно оббрехала його, назвавши більшовицьким агентом, - і треба ж таке! - оркестр мусив давати концерт у клубі офіцерів мад-рідського гарнізону. Цей збіг обставин мало не доконав Шредера.

Може, не поїхати на концерт? Відмовитися? Ну, там захворів чи ще якусь