Закляття відьмака - Юрій Григорович Логвін

Сусанна прилипла до Лицаря, щоб він злігся з нею. Роздрочила його, і він хотів чи не хотів, а познав її. Зразу ж заснув, як після сонного зілля. Бо змучився за цілий день з клопотами про гаманець, золото, перстень та сумніви в Ільковій провині.

Сусанна вискочила з ліжка тільки тоді, коли впевнилась, що Лицар міцно спить. Набрала всякого наїдку та вина солодкого і поспішила до зимника. Мустафа там сидів, щось мугикав своє.

Тож Сусанна найкращий наїдок віддала татаринові. І все вино. Хоча їм за законом не можна пити, але вони хитрують і п’ють. Сусанна й каже йому, щоб він пустив її до в’язня, бо і його треба нагодувати.

Мустафа розчулився і дозволив зайти з їжею до Ілька.

— Ілько! — зашепотіла блудниця. — Мовчи і слухай. У мене одна хвилина! Перстень той належить лікареві самого короля. Його пограбували у Львові грабіжники. Симаса сьогодні воєвода викликав. Наказав йому віддати тебе польським лицарям. Вони тебе в колодках відвезуть до Львова. Тікай! Я подам тобі скрізь заволоку кочергу. Мустафі я дала вино з дурманом. Як він засне, ти ізсередини відкрий кочергою засувку. Тільки обережно!

— Чого мені тікати? Я не винен… — опирався Ілько.

— А ти знаєш, що в ляхів суди — як у німців: за крадіжку руку рубають?! Га?

— Я не винен…

Але вона все одно просунула крізь заволоку ковану кочергу. І Мустафу відкликала подалі від дверей і також почала нашіптувати:

— Мустафо-ага! Не спи! Чатуй! Це справжній шайтан! Ти не думай, що перстень у нього забрали, так і по всьому! Якби воно так було! Він добре сили перебрав від чародійського каменя! Ти ж сам бачив — камінь чорний, як ніч, і знаки чародійські. Для заговору і ворожби! Після такого чародійського скарбу він із простим кілком не побоїться шаблі твоєї! І ніхто не знає, чи не переможе він тебе… Начувайся і бережись!

Мустафа був здоровилом. І вдачею суворий. Тому й мав Ілька за ніщо, за пахолка біля печі.

Але в нечисту силу і в православнім сатанизмі, і в мусульманськім шайтанстві він вірив.

Підбурила Сусанна обох — і вартового, і в’язня — один проти одного і поспішила до Климентаса, який не спав, а чекав її на першім поверсі.

Зразу ж наскочила на Климентаса і почала з ним чинити несамовитий блуд. І вищала, і голосила від утіхи в своєму нестримному блуді. Климентас спробував їй рота притулити, то вона крикнула йому, що Лицар зілля випив і спить мертвим сном.

А Лицар тим часом прокинувся. Порошок, який підмінила Роуза, викликав у нього ще більше палення в шлунку. І славний муж Симас, званий і знаний яко Лицар, вирішив звільнити кухаря і пожалувати йому новий каптан. Він хотів покликати Сусанну, але почув ізнизу її хихотіння та верещання. У гарячці схопив зі стіни не меча, а палаша угорського. І кинувся вниз.

Нараз Сусанна почала сміятися. Лицар принишк і слухав. Тепер вже і Климентас не стримувався — поклалися блудодії на силу сонного зілля.

Лицар зачаївся і довго-довго слухав, як блудодії уголос мріяли, як вони заживуть-загуляють на його скарби!

Тим часом проспівали півні.

Ілько почув, що Мустафа почав хропти. Хлопець зразу до дверей не наблизився, а ще трохи почекав. Тоді навшпиньки підійшов до дверей. І просунув кочергу в щілину та й став відхиляти поперечину. Та, тільки він послабляв натиск, поперечина зразу ж поверталась на своє місце. Він влаштовував собі перепочинок і все метикував, яким би робом відкрити двері і вийти на волю до світанку… Помізкував, помізкував і вирішив не тиснути, а зачепити кочергою і тягти вниз.

Запора зрушилась, і поперечина із страшним гуркотом впала на дзвінкі тесовії дошки. Здавалось, що гуркіт збудив увесь куток. Ілько притисся до стіни. А двері на бігунах тихо відійшли всередину зимника.

— Ах ти злодюго! — захрипів Мустафа і став у дверях із оголеною шаблею.

Двері були розчинені — лише вихід заступила чорна тінь татарина-коняра.

Хлопець щосили тнув поперед себе кочергою. Певно, зопалу і страху, бо яке в нього може бути вміння? Хто його вчив зброю тримати? Але попав так, як справжній вояк, — вище пояса, під саму грудину! Татарин, звісно, після такого удару почав падати. Завалився через поріг до зимника. Лицем гепнувся об дошки — аж руда приснула!

У той самий час Лицар зайшов до світлиці. Там Сусанна перейшла поза всяку межу, запалила глиняного ліхтаря.

При світлі ліхаря зовсім гола вилигувалась, викручувалась і танцювала посеред кімнати. Вона першою побачила Лицаря із зброєю в руках. Сусанна закричала. Климентас хоч і не був великий воїн, та, коли пришилося вузлом до гузна, де у нього відвага і тяма взялися! Схопив важку лаву і вдарив Лицаря. А Лицар був настільки обісілий від ревнощів, що не сподівався на відсіч. Не захистився, і Климентас зачепив його ніжкою лави по шиї. Лицареві забило дихання. Від болю потьмарилось в очах. Уже падаючи, просік небожа своїм