Закляття відьмака - Юрій Григорович Логвін

При трусі в челяді виявилось багато дрібничок. То ложка, то монета, то перстеньок, то гребінець, то гудзик цяцькований. Більше за все всякої всячини в татарочки Роузи. Вона зовсім сіро-жовта стала. Але ні писнула, ні сльозинки не пустила. Та й речі свої хитро ховала — в глибокій щілині під вікном. І скіпкою забила. Обшукали конярів. Теж якісь дрібнички з панського гаразду. Тоді Лицар спитав у вояків, чи дозволяють вони у їхніх речах трус влаштувати. Вояки спокійно згодились.

Всі посунули до їхньої половини.

А кухар Ілько жив у одній клітині з італійцем. В такий спосіб Лицар нагородив Ілька — платню йому не підвищив, а сказав жити разом з італійцем. Так і вийшло, що першим оглядали речі Ілька. Тут і виявилось — гаманець був у підкладці Ількової старої шапки.

— Так, — сказав лицар. — Хлоп, хоч його озолоти, все одно злодій.

— Сеньйоре, чи можна подивитись на роботу? Це венеційська робота, здається, — зголосився вояк-італієць.

— Чого це — здається? Венеційська! — обурився Лицар на слово свого вояка більше, ніж на Ількове злодійство.

— Мені здається… Можна подивитись?..

— Бери, — кинув гаманця, — дивись!

Італієць впіймав гаманці і підійшов до вікна. Довго дивився, обмацав кожен рубчик.

— Сеньйоре! Це фальшивий сап’ян. І робота не венеційська. Скоріш за все — німецька підробка. Крім того — заважкий він на таку товщину. Ніби в ньому не срібло, а золото…

— Дай-но сюди! — забрав Лицар гаманця і розв'язав торочки з парчі.

Лицар підійшов до столу і витрусив гаманець. На дошки висипались золоті. Так і засяяло! Всі були вражені. Але більше за всіх сама Сусанна. Вона аж руками сплеснула, рота розкрила… але тільки застогнала.

Лицар обернувся до неї і спитав:

— Що?!

— А нічого… Золото.

— І я бачу, що золото… Йонасе, шукай тепер скрізь. Може, ще якусь цікавинку знайдеш?

Справді, Йонас знайшов перстень із чорним різьбленим каменем.

— Звідки у тебе перстень? У кого вкрав?

— Подарував один воїн. Він сказав мені: «Візьми, спадкоємець!» і дав мені перстень у руку.

— Тобі? Чий же ти, похлібнику й злодюжко, можеш бути спадкоємець?! — Лицар аж захлинувся, нічого не міг далі вимовити. Аж лицем посинів. — До холодника! — зрештою, віддихавшись, гарикнув татарам. — Нехай посидить і подумає. Завтра я сам його допитаю. І мені треба добре помізкувати. А ви всі йдіть і робіть своє діло.

Того дня на снідання ще була добра їжа. Потім Лицар поїхав до замку із своїми вояками. Кажуть, був того дня дуже замислений і мовчав.

В обід він повернувся додому і за обідом все випитував Сусанну, чого вона здивувалась, як побачила золото.

— Воєвода мене увільнив на завтра від служби. Тільки щоб усі мої хлопці були в замку при ньому. Завтра мені належить все розвідати. Про гаманець, про золото, про перстень. І про Ілька, і про Роузу, і про… — він дуже пильно подивився на Сусанну, — і про тебе, серденько… Мені доповіли, що знахурки вже повернулися до Києва. І їх питатиму. Все, що мені треба, все з них вичавлю. А післязавтра поїду по минів у Корчувате. Прийде Климентас — скажи, щоб приготував сакулю на рибу. Хоч трохи від усього відпочину…

Зразу по обіді він забрав із скрині персня та гаманця із дукатами й поїхав до юдея-золотаря.

Увечері Лицар повернувся добре напідпитку. Повернувся сам — бо всіх своїх хлопців лишив у замку. Хоча п’яного Лицаря ключниця Сусанна любила, як собака цибулю, проте того вечора вона впадала коло нього, як коло малої дитини.

— Як там кухар? Скиглить, злодюжка? Ти йому хоч щось понесла поїсти?

— Голубе мій сизий… Мустафа його сторожить, як ти наказав… Мустафа казав, що він сидить тихо…

— Я тебе питаю — ти їсти хлопцеві давала?

— Трохи давала…

— Добре зробила… Він вас усіх як годував? Чомусь мені здається, що не він гаманця крав. До того ж якась нісенітниця — золоті кращої проби, ніж дукати в юдея. Виходить — алхимницькі?.. Але ж який дурень робить підробки із кращого золота, ніж королівська монета?! Ой, щось мені в шлунку пече… Ні, доведеться хлопця звільнити… Поставити кращі запори — та й усі клопоти!

І наказав він, Лицар, Сусанні принести йому хоч квасу холодного напитись.

Сусанна пішла по квас. І на дно кухля насипала зілля. Зразу не понесла, а калатала, поки зілля розчиниться. Навіть Лицар почав нетерпеливитись і покликав, щоб вона не барилась.

Сусанна всипала порошок до квасу і думала, що тепер усе буде гаразд. Тільки вона не знала, що зілля в неї викрала, тобто поцупила, Роуза. Бо Роуза через челядниць інших панів знала, що Сусанна ходила до тієї знахурки, що краще за всіх приворотне зілля