Закляття відьмака - Юрій Григорович Логвін
Климентас як почув її вигадку, то страшенно зрадів. Бо йому тепер не треба було ані своєї голови сушити в цьому ділі, ані руки свої прикладати. І Сусанна заспокоїлась після розмови зі своїм красунчиком. Зразу їй не вдалося здійснити свою підступну вигадку. По-перше, були Великодні свята і на один день Лицар відпустив Ілька в Печери на службу. По-друге, в суботу в заутреню об’явилося страшне злодійство — із Пирогощі при цілуванні хтось відкусив із плащаниці найбільший в світі смарагд! Це був дарунок ще князя Федора! Весь Поділ і Верхній город аж гули від образи й жаху. А після Великодня поповзла чутка, що то перевдягнений латинський чернець відкусив смарагд. То вся залога воєводська була напоготові — при зброї, а хто й панцирі та кольчуги під сорочки й каптани натяг. Та потім виявилось, що втік дяк з Миколаївської церкви з усією казною. Востаннє його бачили, коли він від вечірні в п’ятницю стояв і читав на аналої «Діяння апостолів». В його помешканні нічого, крім голої лави, стола та полика, не знайшли.
А тут Гробки справляли православні християни — зовсім напруга спала, і можна було все ще раз обмізкувати. Вже зготувалася Сусанна свою хитрість здійснити, аж тут нова страшна новина — злодії задушили Сергія Стрільця і кинули його задавленого під вороного коня. Того найславнішого Стрільця Сергія не можна було голими руками взяти. Він у війну із орденом поцілив стрілами на смерть тридцять три крижаки. Рівно стільки було в нього стріл у сагайдаку. І всіх поцілив або в око, або в скроню! За нього був сам святий Юрій! Це всі знали. Але в нього часом страшенно боліла голова. Бо ще хлопчиськом при Ворсклі його втяли по тімені келепом. Отож жінка його управителя підсипала йому в ліки дурманне зілля. І, обпоєного, задушили. Потім знайшли знахурку, і вона призналася, що дала дурманну отруту для зведення Сергія Стрільця. А його, бач, довелося ще й душити, бо він такий був могутній утробою, що й отрута до кінця не здолала. Може, не тільки челядинці Сергія Стрільця були пов’язані із злодіями. Ще там при хуторі проживав один похлібник Сергія Стрільця — великий проноза та знаменитий книжник Юрчук.
Через усі ті пригоди Лицар поки що облишив думку про знаменитих корчуватських минів. Бо їздив то місця вибирати для королівського полювання у пущі, то бенкетував з литовськими та польськими нобілями. Вони зарання зібрались до Києва, чекали короля і великого князя. І ось нарешті після боліт, нетрів та пиятик приїхав Лицар додому. Зголоднів по бабству. І так товк свою ключницю, що аж кричала, і було те челядинцям чути! Старий стомився і заснув мертвим сном. Тоді вона, ще гаряча, перебігла від дядька до небожа! Якщо з дядьком вона кричала, то небіж сам стогнав і гарчав так, що на весь будинок було чути. Проте дядько не чув — спав як убитий… І небожа вона так вимучила, що він завалився спати… Отак обох приспала своїм невтомним єством. «О смоковниця неплідная, блудниця вавилонськая!..» Ті двоє хропуть, а вона, як кізонька, пострибала! Криючись та остерігаючись, дісталася до челядинської хати. І віддала зелений гаманець італійцеві. Вони так наче дружньо між собою були… Сусанна попрохала зробити їй послугу, тобто підкласти цей гаманець. Вона йому, італійцеві, й каже: «Поклади цей гаманець серед тих речей, які кухар особливо доглядає!..»
Не тільки Сусанну тіпало від усіх цих справ! Тепер цей зайда чорновидий трусився. І, кленучи все на світі, взяв у Сусанни триклятого гаманця. І поклав Ількові у берестяний козуб серед усяких його лахів. Лаявся італієць, проклинав усі ці підступні хитрощі. Але швидко забув про докори сумління та потихеньку роз’ятрився, як почала Сусанна перед ним заголитись, хизуватись безсоромно. І все випитувала, чи такі ж білі груди в дівчат у його далекій Італії. Хоч італієць і був коханкою у підстаркуватого ченця, вона і його роздрочила. Він не стримався і оволодів Сусанною в найганебніший спосіб. А їй хоч би що — сміється!
Перед самим світанком Сусанна зчинила галас, що хтось заліз до Лицаревої скарбниці. Сусанна галасувала більше за всіх. Кричала, що треба зараз же шукати, і просто тут, у садибі. Бо вона сторожко спала і не чула, щоб хтось із садиби виходив. І собаки не гарчали — значить, свій!
— Тихо! Не здіймай гвалту! — зупинив її Лицар. Татарам сказав: — Хлопці! Огляньте подвір’я — чи є сліди до паркану?
Татари та Йонас вийшли, а всі чекали, що ж буде далі. Йонас швидко повернувся і щось сказав Лицареві на вухо. Повернулись татари і привели Роузу та Ілька. Кажуть, Ілько зробився мов печений рак, а Роуза без кровинки в лиці. Тепер усі бачили, що в татар точно жовта шкіра.
— Господине наш ласкавий! Слідів немає. А ці в мовниці блудили.
Лицар махнув рукою, щоб їх не тримали.
— Ганьба! У моєму домі було тільки дві крадіжки. Одна тоді, коли Володимирко геть забрався. Тоді весь Поділ і замок довідались про мої справи. Друга крадіжка — сьогодні. І я не дозволю комусь пхати носа в мої справи. Ми самі все розплутаємо. Щоб не падала ганьба на ваші і мою голови. Шукатиме Йонас. А ви всі будете свідками. Почнемо з челяді.
Всі з дому пішли до істобки.
