«Штурмфогель» без свастики - Євгеній Петрович Федоровський
Зандлер згадав слова Ціолковського про те, що є речі й справи, невчасно народжені. Але відомо, що багато великих починань сприймалися як несучасні і, не діставши співчуття в сучасників, згасали… Так «несучасними» виявилися залізниці. Комісії відомих учених та фахівців уважали їх навіть шкідливими й згубними. Пароплав мали за іграшку, і не хто-небудь, а сам Наполеон.
Зандлер успішно впорався з планером реактивного літака, застосувавши стріловидне крило. Але не було надійного двигуна, і ця обставина зводила його, Зандлерову, працю нанівець.
Інколи Зандлер заздрив Охайну, молодому винахідникові реактивного двигуна ХеС, його стрімкій кар'єрі, його впертості, сміливим експериментам, на які він сам ніколи б не відважився. Але Охайн працював у Хейнкеля… Тепер же почату Хейнкелем справу спритно перехопив Мессершмітт.
«Хтось дуже допоміг панові Мессершмітту, — подумав Зандлер. — 3 точки зору інтересів рейху, годилося б підтримати Хейнкеля. Адже він б'ється над реактивним літаком і двигуном чотири роки. І, звичайно, не подумає продати Мессершмітту документацію своєї реактивної машини. Двигун доведеться шукати інший…»
Телефонний дзвінок перебив роздуми Зандлера.
— Доброго ранку, професоре, — пролунав у трубці густий, добре поставлений голос оберштурмфюрера[6] СС Вальтера Зейца. — Даруйте за турботу. Поздоровляю з початком війни. Сьогодні на світанку ми відповіли на удар поляків. Скрізь наші війська здобувають перемогу.
— Добре, пане Зейц, — якомога привітніше відгукнувся Зандлер, намагаючись приховати роздратування.
Оберштурмфюрер Вальтер Зейц був у Лехфельді не лише представником гестапо, але й арбайтсфюрером[7] нацистської партії, і Зандлер, заглушуючи дивну тривогу, намагався ставитися до нього якомога запобігливіше. Але в душі Зандлера Зейц викликав злість. Арбайтсфюрер умів ставити такі запитання, над якими бився сам конструктор. І коли Зандлер відповісти не міг, Зейц підбирав губи й знову питав щось на зразок: «А скажіть, професоре, чи не задумувалися ви над тим, що швидкісний винищувач утрачає маневреність?»
Зандлер добре знав, що на швидкості близько тисячі кілометрів за годину маневрувати надзвичайно трудно. Система повітряних гальм, яка дозволяє зменшити швидкість, одночасно знижувала потужність у двигуна, позбавленого повітряного тиску. Це призводило до втрати висоти, до поганої керованості — одно слово, до погіршення бойових якостей машини. Як поєднати маневреність із швидкістю, Зандлер ще не знав.
— Я вам не перешкодив, професоре? — запитав Зейц, з'являючись у дверях.
— Ні, пане Зейц. Сьогодні з нагоди перемоги можна відпочити.
Повновидий, широкоплечий, голубоокий, оберштурмфюрер був утіленням того ладу, що встановився в Німеччині п'ять з половиною років тому. Зейц належав до гвардії СС, еліти еліт. Кати формувалися з людців дрібніших, їх не пускали в парадні покої імперії. А такі, біляві, сміливі й дужі, без домішку чужорідної крові, які ведуть свій початок від прадавніх німців, становлять цвіт нації, гордість імперії.
Для Зейца служба полягала в простому виконанні наказів та інструкцій. Це він робив завжди точно, запобігливо і якось весело. Зандлер заздрив його здатності ні про що не думати, обминати небезпечні повороти, дивитися на життя легко й безтурботно.
Зейц простягнув Зандлерові дорогу гаванську сигару.
— Це наш перший трофей, професоре, — поважно мовив оберштурмфюрер. — Днями моряки захопили польське судно з Гавани. В бідаків зіпсувалася рація, і вони, нічого не знаючи про війну, спокійно зайшли з Атлантики в наш Кільський канал.
— Пане Зейц, — промовив Зандлер, зриваючи із сигари золотий обідок, — днями я був у Мессершмітта, і головний конструктор наказав мені форсувати роботи над реактивним літаком.
— Я знаю про це, — багатозначно відповів Зейц, сідаючи у крісло.
— Хочу порадитися з вами щодо філософського обгрунтування цієї роботи…
— Так, так, — підбадьорив професора Зейц.
Зандлер дістав із столу книжку в синій оправі. На обкладинці білів хрест, що запанував над палаючою землею.
— Послухайте, що пише одна людина: «Країна, яка втратила панування в повітрі, побачить себе підданою повітряним нападам, без можливості реагувати на них з яким-небудь ступенем ефективності; ці повторні напади, що не припиняються і вражають країну в найскладніші й найвідчутніші частини, незважаючи на дії її сухопутних та морських сил, мають неминуче привести країну до переконання, що все марно і будь-яка надія загинула. А це переконання й означає поразку…»
— Хто це написав?
— Італійський генерал Джуліо Дує.
— Ну, це ще не авторитет, — зауважив Зейц.
— Але слухайте далі: «Я хочу зробити наголос на одному моменті, а саме на силі морального ефекту… Чи не досить буде появи одного лише ворожого літака, щоб викликати страшну паніку?.. Можливо, це станеться ще раніше, ніж сухопутна армія встигне закінчити мобілізацію, а флот — вийти в море».
— Оце чудова ідея! — вигукнув Зейц.
— Отже, я правильно зрозумів, що стрімка швидкість нового літака дає моральний ефект і на першій порі відсовує проблему маневреності в бою?
Зейц здогадався, що професор спритно обійшов його, хотів посперечатися, але потім подумав: «Передусім, чи варто сперечатися про курча, якщо- воно ще не вилупилося з яйця». Вголос Зейц мовив:
— Безумовно, професоре. Ви мене дуже зацікавили, я неодмінно почитаю генерала Дує, — і, хоч був у цивільному, чітко, по-військовому, повернувся і вийшов.
3
28 вересня капітан Коссовські вперше зрадив тому залізному регламенту, якому підпорядковувався кожний його рух у ранковий час. Коли він попросив дружину принести йому «Фолькішер беобахтер», та від подиву сплеснула руками:
— Зігфріде, адже ти ще не голився! Невже нове призначення так вплинуло на тебе?
Але Коссовські не вважав за потрібне пояснювати дружині, чим викликано цей відступ од правил. Після трирічної розлуки він так і не зміг знову звикнути до фрау Ельзи як до людини, з котрою варто ділитися своїми думками. Три роки в Іспанії відучили його взагалі довіряти свої думки будь-кому. Дружина не могла бути винятком. Ось, може, син, коли підросте… Але спочатку треба виховати в ньому ті якості, котрі він цінував у собі, — стриманість, міцність духу, вірність раз і назавжди усталеним принципам.
Він розгорнув газету і відразу побачив те, що шукав, — декрет про створення Головного імперського управління безпеки. Значить, чутки, що вперто циркулюють у салоні Кітті, де збиралися вечорами люди, добре обізнані з таємними справами рейху, були справедливі. Гейдріх[8] домігся свого. Віднині в його руках майже всі важелі невидимого керування рейхом — гестапо, СД, СС, поліція, жандармерія. Тепер уже він добереться й до Канаріса[9] — абвер лишився єдиною таємною силою, непідвладною йому.
Коссовські відклав газету й попрямував до ванної.
Через годину зелений армійський «опель» підвіз його до масивного сірого будинку на Кайзервільгельмштрасе, де містилося міністерство авіації.
