«Штурмфогель» без свастики - Євгеній Петрович Федоровський

Удет штовхнув шасі носком чобота — літачок помітно похитнувся.

— Мій фюрере, три дні тому я спостерігав Хе-176 у польоті, — квапливо заговорив він, подумавши, що цим жестом висловив своє ставлення до новинки, яка може раптом і сподобатися Гітлерові. — Проектувати її почав шановний доктор Хейнкель два роки тому. Всередині фюзеляжу встановлено рідинно-реактивний двигун, що працює на метанолі з перекисом водню…

Гітлер із сумнівом поторкав крила:

— Який розмах?

— П'ять метрів.

— Діаметр фюзеляжу?

— Максимальний — вісімдесят сантиметрів.

— Як же вміщується льотчик?

— Йому в кабіні цілком зручно, — викотився вперед Хейнкельі махнув Варзіцу.

Льотчик, відкинувши ковпак, ускочив у кабіну. Ця кабіна на випадок аварії скидалась, і Варзіц непомітно ковзнув поглядом у бік рятівного важеля.

По аеродрому пролунав свист запущеного двигуна. З хвоста малюка шугнуло довге біле полум'я. Літак помчав по бетонці. В небі льотчик розвернувся й пролетів над аеродромом.

Герінг і Удет скоса глянули на Гітлера, намагаючись угадати, яке враження справив політ на фюрера. Але Гітлер, звично перебираючи пальцями на відлозі френча, лишався спокійний.

Скоро запас палива й окиснювача вичерпався. Літак зупинився посеред аеродрому, і його відбуксували до ангара. Варзіц відрапортував про закінчення польоту.

— Скільки ви заплатите льотчикові за це випробування? — запитав Гітлер у Хейнкеля.

— За вищою ставкою, мій фюрере.

— Поздоровляю, обер-лейтенанте, — сказав Гітлер.

— Я гадаю, вам належить поздоровити пілота з чином капітана, — промовив Мільх.

Гітлер потиснув Варзіцу руку:

— Ну, що ви думаєте про цю штуку, капітане?

— Я переконаний, що через рік чи два тільки небагато військових літаків матимуть гвинти й мотори внутрішнього згоряння, — гаряче відповів Варзіц.

Гітлер зморщився. Він не любив пророкувань. Пророкувати, передбачати — привілегія фюрера. Він повернувся до Удета:

— Видайте капітанові Варзіцу двадцять тисяч марок із спеціального фонду. А тепер послухаємо Хейнкеля. Чому ви відмовились од пропелера?

— Історія авіації — історія боротьби за швидкість, — заторохтів Хейнкель. — Швидкість поршневих літаків почала згасати. З мотора вже нічого не можна витиснути, а в реактивного літака невичерпний запас швидкості, за ним майбутнє.

— Поясніть!

— Ворог швидкості — опір повітря. Щоб цей опір перемогти, треба збільшити могутність моторів, отже, вагу самих моторів, баків з пальним, фюзеляжу…

— Треба підняти літак вище, в розріджений простір, — зауважив Гітлер.

На диво, розмова не зацікавила Гітлера.

— В інших країнах роблять реактивні літаки?

— Поки що ні, але, наскільки мені відомо, над створенням реактивних двигунів працюють Уіттл і Гріффіт в Англії. Ледок — у Франції, Цандер, Победоносцев, Люлька, Меркулов — у Росії… До речі, саме Росія, очевидно, просунулася в цій галузі особливо далеко…

Але щось заважало Гітлерові ставитися серйозно до «дитячої коляски».

— Здається, ви були удостоєні торік Національного призу за мистецтво й науку?

— Так, мій фюрере.

— Разом з Мессершміттом, — підказав Удет. Гітлер простягнув Хейнкелю руку:

— Дякую, докторе. Вашу машину ми поставимо в Музей авіації[4].

3

Рано-вранці 28 серпня, вийшовши на чергування, Піхт застав у приймальні генерал-директора постійного представника фірми «Ернст Хейнкель АГ» в Берліні Пфістермайстера.

— А я саме вас чекаю, пане Піхт. І новина, котру я хочу повідомити, повинна вас порадувати, — зарокотів Пфістермайстер, полишаючи в спокої золотий ланцюжок пенсне, котрим грався хвилину тому, і виструнчуючись перед ад'ютантом Удета.

— Вельми вдячний. Чим можу служити?

— Ви, звичайно, знаєте, що наша фірма зараз випробовує нову модель — Хе-178 з турбореактивним двигуном. Так от, учора Варзіц на цій машині протримався в повітрі цілих сім хвилин! Тепер уже ніхто не може сумніватися в тому, що доктор Хейнкель відкрив нову еру в літакобудуванні. Здійснив, так би мовити, стрибок у нову якість.

— З цього приводу я б хотів дізнатися про думку Мессершмітта.

— Ви відомий жартівник, пане Піхт, — дозволив собі засміятися Пфістермайстер, намагаючись перейти на менш офіційний тон. — Але погодьтеся, ця справа — не жарт.

— Так, тут можна урвати солідне замовлення.

— Не «урвати», пане Піхт! Коли ж міністерство навчиться до пуття розпоряджатися кредитами?!

— Сподіваюся, генерал-директора вже повідомлено про вчорашню сенсацію? — запитав Пауль.

— Доктор дзвонив йому, але з Берліном дали зв'язок тільки пізно вночі, тож доктор боїться, що генерал-директор спросоння міг не збагнути справжнього значення події.

— Оцього нічного дзвінка генерал і не подарує реактивній авіації…

— Послухайте, пане Піхт, — довірливо стишуючи голос, мовив Пфістермайстер, — пан доктор уповноважив мене вручити вам цього конверта. Не дивуйтеся. Це премія, котру заслужили вчора ентузіасти реактивної тяги.

— Боюсь, мої заслуги в цій галузі дуже скромні. І потім, дорогий Пфістермайстер, я ж не відаю замовленнями. Я навіть не даю порад з цього приводу.

— І все ж, Паулю, ви могли б принести цілком неоціненну користь цьому великому починанню.

— А саме?..

— Ви краще за мене знаєте, що, прочувши про успіхи нашої фірми, й інші конструктори спробують скористатися з новаторських ідей доктора Хейнкеля. Їхні зусилля, малоцінні з точки зору технічної й наукової, створять, проте, непотрібну, я б сказав, шкідливу для нашої імперії обстановку конкурентної боротьби, утруднять обмін цінною інформацією. Інтереси нації вимагають концентрованих зусиль для швидкого створення серійного реактивного винищувача. Це завдання до снаги тільки нашій фірмі. Докази очевидні.

Пфістермайстер, захопившись, простягнув був руку до столу по конверта — наочне свідчення успіхів фірми «Ернст Хейнкель АГ», але конверта на столі вже не було.

— Можете нічого більше не казати, мій шановний Пфістермайстер. Я вмію цінувати довір'я, хоч і не вважаю себе людиною довірливою. Переконаний, що й ви знаєте справжню ціну довір'я. Я обміркую вашу пропозицію. Інтереси окремих підприємців, безумовно, вступають у даному випадку у конфлікт з інтересами нації… І закон лишається законом.

— Сподіваюся, ваші міркування не зашкодять інтересам нації, — посміхнувся Пфістермайстер. — Пан доктор збирається приїхати в Берлін, і я сподіваюсь бачити вас серед його гостей.

— Прошу висловити мою вдячність докторові Хейн-келю, — мовив Піхт, проводжаючи Пфістермайстера до виходу.

Залишившись на самоті, Піхт задумався над почутою новиною, але пронизливий телефонний дзвінок перервав його роздуми. Міжміська станція повідомила, що зв'язок з Аугсбургом установлено й замовлена розмова може відбутися через дві хвилини.

4

— Пане директоре, вас викликає Берлін.

Мессершмітт підняв важку чорну трубку, поворушив язиком. Так робить спринтер, розминаючись перед стартом.

— Мессершмітт слухає… Я це передчував. Ось як! Сім хвилин? Розумію… Цілком офіційно? Радий. Чекаю… Ціню… До побачення.

Мессершмітт поклав трубку, легко (окрилено, записав би його секретар) підвівся з крісла, підійшов до величезної, на всю стіну, вітрини. За прозорим, ані пилинки, склом вишикувалися, мов на