«Штурмфогель» без свастики - Євгеній Петрович Федоровський
Слухаючи хвалькуваті скарги Удета, Пауль Піхт подумав про те, що зовсім не потрібно особливої проникливості, аби розгледіти збентежену душу генерал-директора.
Для багатьох колег Удета його несподіване піднесення здавалося незбагненною примхою Герінга. Не піддався ж справді «Залізний Герман» сентиментальним почуттям до однокашника ще з першої світової війни по ескадрильї Ріхтгофена? Ділові якості? Але Удет аж ніяк не скидається на диригента величезного авіапромислового оркестру, покликаного прославити могутній військово-повітряний флот Німеччини.
Ні, не Удет потрібен був Герінгові. Тільки його ім'я, ім'я національного героя Німеччини, всесвітньовідомого повітряного аса. Удет — гарна реклама для німецької авіації. Удет — зручний, перевірений посередник між новим керівництвом люфтвафе та авіапромисловими. Удет, нарешті, слухняний виконавець волі й задумів Герінга. «Залізний Герман» не погребував використати його і як «противагу» хитрому, пронозливому, інколи занадто енергійному Мільху — другому своєму заступникові, генерал-інспекторові люфтвафе.
Удет, ясна річ, уже усвідомив і покірно прийняв уготовану йому роль. Відмовитись од неї він міг, лише зізнавшись у зраді нацизму. Та, як уявлялося Піхту, його начальник не дуже страждав від ілюзорності нинішньої своєї влади, його лютила втрата своєї колишньої артистичної влади над натовпом. «Акробат повітря» не звик, щоб боялися його, він звик, щоб боялися за нього. Він панував над людьми, породжуючи в них острах за себе, царював, хизуючись безстрашністю, поблажливо ставлячись до філістерського обожнення. Категоричний наказ Герінга, що забороняв йому самому випробовувати нові моделі й брати участь у спортивних польотах, заскочив Удета зненацька. Він майже фізично відчув, як йому обсмалили крила.
Удет пригадав добродушне сяяння на широкому обличчі Герінга. Руки товстуна були зчеплені на череві, а великі пальці, мов кулемети, наставлені вперед.
«Я нічого не тямлю у виробництві великих літаків, Германе, — сказав Удет. — Це справа не для мене. Краще відмовитися зараз…»
Великі пальці вистрілили. Герінг устав, його щоки докірливо роздулися.
«Не біда, Ернсте. Покладись на людей. Нам потрібні твої ідеї. Це головне!..»
— Люди, ідеї… — пробуркотів Удет, згадавши цей епізод, і раптом пильно, неначе вперше, подивився на свого ад'ютанта. — Про що ти думаєш, Паулю?
— Про Стокгольм, пане генерале, про ваші гастролі…
… Стокгольм наприкінці двадцятих років був європейським ярмарком, європейським перехрестям. Сюди з'їжджалися з голодної Європи злі, винахідливі й азартні молодики. Юний Пауль Піхт стояв у натовпі, високо задерши голову. А в небі носився, кружляв, перевертався білий літачок. Ось він мчав до землі. Натовп злякано охав, інстинктивно відступав назад.
Літак розвертався так низько, що крилом торкався трави. На траві лежала жіноча хустка. Гачок на кінці крила чіпляв червоний шовк і ніс його у височінь. І ось уже підхоплений вітром шовк опускався до натовпу з піднебесся. Тисячі рук тягнулися до хустки. Тисячі горлянок волали: «Удет, Удет!..»
— У Стокгольмі я зрозумів, що повинен літати, — задумливо промовив Піхт.
— Так, Стокгольм… — задоволено посміхнувся Удет. — Приголомшливий успіх. Я був чудовим льотчиком, Паулю!
— Німеччина вами пишається, пане генерале.
— Німеччина не дає мені літати!
— Ви повинні цінувати турботу рейхсмаршала…
— Так, так, Паулю, я був щиро зворушений. Герман проявив справжні братерські почуття…
— Ви потрібні рейху, генерале. Ваш досвід…
— Мій досвід? — вибухнув Удет. — Яка користь із мого досвіду, коли я не можу взяти до рук штурвал? Ти бачив цього хлопчака Варзіца, Паулю? Зелений боягузливий шмаркач! Він виліз із кабіни білий, як миша в млині. Але як він дивився на мене! Як на інваліда, Паулю, як на послідущого жалюгідного інваліда! Налий мені подвійну!
Розливаючи бренді, Піхт мимоволі уявив собі елегантного, широкоплечого Удета, який вилазить із «Хейн-келя-176». Так, якби сьогодні на місці Варзіца був Удет, ситуація на аеродромі була б інша. «Король швидкості» відразу оцінив би дивовижні можливості реактивного двигуна. А тепер генерал побачив у витівці Хейнкеля лише брутальне зазіхання на ті устої повітроплавання, що їх освятив сам Удет.
— А як тобі сподобалася ця стрибаюча жаба, ця шкаралупа з крильцями, га, Паулю? Доктор носиться з нею, неначе й справді зніс золоте яйце.
— Ви хочете почути мою неофіційну думку, пане генерале?
— Я хочу знати твою думку, Паулю, і йди ти ще раз к чорту зі своєю офіційністю!
— Я дуже поважаю заслуги доктора Хейнкеля перед німецькою авіацією, але вважаю, що в даному випадку йому зрадило почуття відповідальності перед німецьким народом. «Хейнкель-176» — машина несерйозна. Мені не хотілося б так думати, мій генерале, але, видно, в доктора рильце в пушку, коли він удався до штукарства. Його справа — бомбардувальники.
— Так, твоя правда, Паулю. Герінг невтомно мені твердить: бомбардувальники, бомбардувальники. Але я вже казав Германові: моя справа — винищувачі. Швидкість, швидкість, швидкість! Таж у Хейнкеля були досить пристойні винищувачі. В нього завжди не клеїлося з шасі, зате яка рама! І в цій новій машині щось є, Паулю, щось у ній є!
— Новий двигун. Реактивна тяга. Але це поки що лише ідея, позбавлена будь-якого практичного застосування. П'ятдесят секунд у польоті нікого не переконають.
— Дякую, Паулю. Ти маєш слушність. Завтра ж подзвоню Хейнкелю й накладу заборону на подальші роботи над цим вилупком.
— Не кваптеся, мій генерале. Реактивний двигун — безумовна новина в авіації. Хай поки що безкорисна. Та чи варто вам брати на себе незавидну роль ворога технічного прогресу? При вашій посаді це вам не личить. А що, як показати машину фюрерові? Вона розважить його. Наш фюрер дуже полюбляє усілякі технічні курйози. Ну, і коли старий Хейнкель доведе корисність свого дитяти в майбутній війні…
— Ти молодчина, Паулю! Повідом Хейнкеля, щоб він приволік свою жабу в Рехлін. А тепер допоможи мені встати. Скоро Берлін. Я хочу сам посадити «Зібель»…
2
З липня 1939 року на імперський випробний полігону Рехліні прибув Гітлер. Його супроводжували Герінг, Кейтель, Йодль, Мільх, Удет, начальник штабу люфтвафе Йошоннек та командир загону випробувачів Франке. Гітлер скинув легкий плащ на руки ад'ютанта Енгеля й залишився в коричневому френчі, чорній краватці й чорних штанах — традиційному костюмі члена нацистської партії.
З ангара техніки вивели маленький літачок. Усю носову частину фюзеляжу було
