В океані - Микола Миколайович Панов
Вона схлипнула, її пальці почали м'яти хусточку.
— Він за цю пластинку, як немовля, чіплявся. Чоловік на вигляд поважний, а в душі мов ангел небесний, на думці в нього тільки музика та машини.
Її очі були тривожно звернені до майора.
— Не турбуйте ви його в цій справі, товаришу майор!
— Я не бачу підстав турбувати його, — сухо сказав Людов.
Легко, як дівчинка, вона піднялася з дивана.
— Тоді дозвольте йти, треба стіл до обіду готувати.
Підвівшись, майор вклонився.
— Якщо вам не важко, запросіть сюди товаришку Ракитіну.
— Чого там важко!
Вона затрималася трохи біля дверей.
— А в Тихона Матвійовича все від самотності. Він людина молода, йому жіноче товариство потрібне.
Вона випурхнула з каюти.
З того часу, як мічман востаннє бачив майора, різко окреслене обличчя Людов а стало нібито ще більш сухим і зморшкуватим, глибше запали очі під круглими скельцями окулярів.
Із внутрішньої кишені кітеля майор вийняв бумажник, з бумажника — вилискуючий лакованою поверхнею невеликий фотознімок, поклав його на край столу.
Агєєв глянув майже машинально, і раптом подив спалахнув на його обличчі, розширились, потемніли зіниці пильних ясних очей.
Він нахилився до столу. З фотокартки дивилися на нього двоє: дуже молода, з щасливою усмішкою на устах Таня у формі військової, медичної сестри і поруч з нею знайдений у кімнаті Шубіної незнайомець.
Так, це був, безперечно, чоловік, знайдений мертвим у кімнаті Шубіної. З самовдоволеною широкою посмішкою він злегка обнімав Таню, схиливши до її кучерявого волосся голову у високому кашкеті…
Пролунав боязкий стук у двері.
— Заходьте, — сказав Андросов.
— Кликали мене, товаришу капітан третього рангу? — спитала Таня своїм чистим голосом, що відбився в серці мічмана.
— Так, прошу сідати… Товариш майор хоче поставити вам кілька запитань.
Людов підвівся, гаряче потис Ракитіній руку.
— Здрастуйте, товаришу майор, — сказала Таня.
Побачивши Агєєва, вона розгублено посміхнулася, сіла на край диванчика. Випрямившись, склавши руки на колінах, не зводила з Людова очей.
Майор якусь мить мовчав. Потім узяв зі столу, простяг Ракитіній фотокартку.
— Вам відомий цей знімок, Тетяно Петрівно?
Вона подалася вперед, глянула — і відкинулася, ніби від удару. Найглибший подив і страх були на її помертвілому обличчі.
— Та я ж його… Своїми руками…
— Ви своїми руками порвали його, і ось він знову перед вами? — суворо сказав Людов. Вона кивнула, не відводячи од фотокартки очей. — Ви порвали його в кімнаті Шубіної, гадаючи, що назавжди розправилися з минулим, а ми знайшли такий самий знімок у кишені диверсанта, що був затриманий, коли переходив кордон, і мав серед інших завдань завдання продовжувати шантажувати вас…
— Ви сфотографувалися в госпіталі?
— Так, коли прощалися, коли Кобчиков мені перстень подарував. Ми по фотокарточці взяли. Я свою завжди носила з собою.
— А він, напевне, не поставився так бережно до свого екземпляра, — сказав Людов. — Хоч, можливо, зберігав його на всякий випадок десь за кордоном.
Майор поклав фотокартку на стіл.
— Резидент, який підібрав у кімнаті Шубіної обривки вашого знімка, одразу, як ви пам'ятаєте, використав їх, щоб почати шантажувати вас. А потім встиг до свого арешту не тільки продати Тихонові Матвійовичу ту оригінальну пластинку, але й подбати про знімок.
Майор помовчав.
— Він переправив своїм закордонним хазяям клаптики цього фотодокумента, на якому ви фігуруєте поряд з агентом іноземної розвідки Мекензі Фордом. Він розраховував, що коли ви не загинете під час пожежі, вас зможуть знову й знову залякувати пам'яттю про Форда.
Андросов пересунувся в кріслі. Агєєв сидів, стиснувши пальці, відчуваючи страшний тягар на серці.
— Встановлено незаперечно, — з силою сказав Людов, — що Мекензі Форд, знайдений убитим у кімнаті Шубіної, відомий вам під ім'ям Кобчикова, був материм шпигуном і диверсантом… А вбив Форда його спільник, колишній офіцер гітлерівського гестапо фон-Клейст… Тепер, коли слідство в цій справі закінчено і злочинці знешкоджені, вже можна розповісти про деякі характерні моменти… На щастя, ми одразу ж установили той факт, що вбивство в кімнаті Шубіної зв'язане з іноземною розвідкою… Скажіть, Тетяно Петрівно, в закордонних портах не пробували вступити в контакт з вами які-небудь типи?
— В Гетеборзі я не звільнялася на берег. У Бергені на пристані якийсь моргав мені, манив до нього спуститися.
— Він, звичайно, одержав завдання зв'язатися з вами, впізнав вас по одній з копій цього знімка. Суб'єкти на зразок мнимого Кобчикова і після смерті не розчіплюють кігті. В Заполяр'ї вас теж повинен був зустріти якийсь незнайомець із знімком, але, як я вже доповів, йому довелося проти волі передати цю фотокартку нам.
Таня сиділа, здавалось, не дихаючи. Мічман похмуро розглядав свої сплетені на колінах пальці.
— От, власне, і все, через що я дозволив собі потривожити вас, Тетяно Петрівно, — сказав, помовчавши, Людов. Він зняв, почав не поспішаючи протирати окуляри. Дуже добрими здались Андросову його блакитні, оточені безліччю зморщечок очі.
Цілковита тиша стояла в каюті. Агєєв глянув на Таню, побачив, що побіліли навіть її губи. У Тані був вигляд людини, що непритомніє.
— Значить, закінчено слідство про вбивство? — спитав Андросов.
— Так, слідство закінчено… — Майор надів окуляри, його погляд одразу віддалився. — Тепер можу повідомити вас, товариші, що вбивство мнимого Кобчикова виявилось лише першою ланкою в ланцюгу наступних, значно важливіших подій. Диверсанти готували удар не тільки по доку — вони намагалися висадити в повітря нову гідростанцію Електрогорська. Ворожа розвідка розробила своєрідний тактичний план. Щоб локалізувати нашу увагу, відвернути її від головного об'єкту диверсії, вони нав'язували нам думку, що єдина мета їхніх диверсійних задумів — док. Але висадження в повітря доку повинно було стати лише сигналом до висадки на берег проти Електрогорська підривної групи.