В океані - Микола Миколайович Панов
— Так він і чекав би їх! — сказав Агєєв. — Ясно — на підводний човен… утік. Дозвольте запитати? — ступив він уперед, коли замовк Олсен.
— Питайте! — сказав Сливін.
— Ми, товаришу капітан першого рангу, як було наказано, на берег не сходили, не могли з тими норвежцями поговорити. А добре було б довідатись, який він на вигляд, диверсант отой. У морській формі чи ні? Чим, так би мовити, примітний?
Андросов переклав слова Агєєва. Лоцман коротко відповів.
— Ні, мічмане, він не був у морській формі… — перекладав Андросов, і мічман розуміюче кивнув. — Був він одягнений як рибалка… Зовнішність непримітна… Обличчя його не запам'ятали вони. Кажуть, був невисокий на зріст, проте сильний. Тому й не змогли його затримати, що не чекали в ньому такої сили.
Мічман кивнув знову. Трохи нахиливши голову, Сливін слухав, що говорить йому Олсен.
— Ні, товаришу Олсен, ми не чекатимемо результатів розслідування, — сказав, нарешті, Сливін. — Це справа місцевих властей, а коли ще вони доберуться до острівця. Звичайно, доповімо, кому належить, але поки що наше завдання — швидше закінчити буксировку. Він повернувся до матросів.
— Кожне наше зволікання в дорозі — виграш для ворога, товариші! Давайте ж так проведемо кораблі, щоб показати всьому світові, що ніякі труднощі не зіб'ють російського моряка з наміченого курсу!.. Вам, мічмане, доведеться йти з нами на криголам. Візьмете на себе обов'язки боцмана «Прончищева». Птицин у лазарет ліг.
— Тимчасово переходити, товаришу капітан першого рангу?
— До кінця плавання перейдете. Особисті речі вам збирати довго?
— Майна в мене небагато. Дозвольте виконувати?
— Ідіть. Чекаю вас біля шлюпки.
Сергій Микитович зник у люку баржі.
— От і пояснення, товариші, як хотіли вони розправитися з нами, — говорив Сливін морякам, що стояли навколо нього.
У баржі Агєєв діяв із звичайною швидкістю й акуратністю.
Ховаючи в чемодан маленьке дзеркальце для бриття, якусь мить вдивлявся у відображення свого червонокоричньового круглого обличчя. Спокійне, як завжди, лице. Ще недавно так радів би, одержавши наказ перебазуватися на «Прончищев». А тепер думки повністю зайняті іншим. «Кожне зволікання в дорозі — виграш для ворога», сказав капітан першого рангу. З особливою ясністю постав у голові весь ланцюг зв'язаних з буксировкою незрозумілих подій.
Він вийшов із кубрика з потертим чемоданом в одній руці, з шинеллю, затягнутою ремінцями, в другій. Ромашкін і Щербаков, які чекали його біля борту, підхопили речі, понесли до шлюпки. Коли Сергій Микитович стрибав на стапель-палубу, його послужливо підтримав Мосін. Усі матроси доку дивилися на свого боцмана, коли він ішов до шлюпки.
— Ну, дивись, Ромашкін, не осором! — з почуттям сказав Агєєв. — Заступником моїм тут залишаєшся. А ви, Щербаков, коли прийдемо в базу, доповісте мені, ображав вас Мосін чи ні, — посміхнувся він самими очима.
— Та ми, товаришу головний старшина, давно з ним друзі! — розчулено сказав Щербаков.
Гребці вже прийняли чемодан і шинель, боцман стрибнув у шлюпку, поклав руку на румпель.
Це були хвилини гарячої морської роботи. Ступивши на палубу «Прончищева», швиденько занісши речі в каюту, Сергій Микитович з головою поринув у цю роботу, а все згадувалися йому прощальні слова друзів з доку…
Стоячи на носу криголама, боцман трохи пригнувся, верхні ґудзики його робочого кітеля відстебнулися, визирали синьобілі смуги тільника. Але зараз боцман не помічав цих иепорядків у своєму одязі. Він був цілком захоплений роботою.
«Пінгвін», що недавно пройшов біля борту «Прончищева», підняв велику хвилю. Кидальний кінець, поданий з юта «Пінгвіна», не долетів до борту криголама, впав у море. Боцман встиг помітити — матрос з кидальним кінцем надто перехилився через борт, не міг добре докинути кінець через неправильне положення тіла.
— Звішуватися за борт не треба, змах кращий буде! — крикнув Агєєв услід маленькому кораблю. І тепер, коли «Пінгвін» знову підходив до криголама, помітив ще здалека, що його пораду прийнято: довгорукий матрос, тримаючи «на туйсь» широкий моток тонкого троса, правильно стоїть біля борту.
Низький чорний «Пінгвін» пройшов майже впритул біля носа криголама. Кидальний кінець, обважнівши від вологи, просвистів у повітрі, торкнувся палуби «Прончищева».
Перш ніж він устиг зісковзнути, мічман підхопив його, потяг з води прикріплений до нього прядив'яний провідник. І стальний трос, підтягуваний десятками рук, поповз на палубу вслід за прядив'яним.
На кораблях кружляли електрошпилі, згинались і випростовувалися спини моряків.
— Мічмане, дивіться, щоб слабина була! — кричав у рупор з містка Сливін.
— Єсть! — відповів у рупор Агєєв. — Віра! — вигукував вій команду, звичну ще з часів роботи на цивільних кораблях. — Стояти із зовнішнього боку тросів! — попереджав моряків, які без достатньої обережності працювали на баці.
— Семафор на док — по місцях стояти, з якоря зніматися! — скомандував, нарешті, Сливін. Зняв кашкет, під холодним вітром витер спітнілий лоб.
Жуков писав прапорцями над сірим з просинню океаном, що гойдався у безсонячному світлі запнутого хмарами неба.
Було видно, як злетів над доковою баштою, забився на вітрі білий круг на довгому червоному полотнищі — вимпел-відповідь: «Ясно бачу».
Лоцман Олсен нервово ходив по містку криголама. Курнаков вийшов із штурманської рубки, стояв прямий, мовчазний. Усе в штурманському хазяйстві готове до продовження походу.
Над нерухомим доком почав здійматися металевий грім. Було видно, як виповзають із води на палубу чорні кільця якірних ланцюгів.
«Не підвів Ромашкін. Часу не гає, добре розвертається з якір-ланцюгами», подумав головний боцман.
Крутилася широка стальна котушка носового шпиля. Смички якір-ланцюга з гуркотом струмували на палубу криголама крізь клюз. Матрос із
