«Штурмфогель» без свастики - Євгеній Петрович Федоровський

Даллес з традиційною американською відвертістю заявив, що «поважає історичне значення Адольфа Гітлера та його справу». Але Гітлер поспішив і переграв, ударив надто рано і не там, де слід, а тепер «важко собі уявити, щоб збуджена громадська думка англосаксів погодилась на Гітлера як на незаперечного хазяїна Великої Німеччини».

«У пана Паульса, — пишеться в стенографічному звіті, — склалося враження, що американці, в даному випадку і містер Балл, знати не хочуть про більшовизм чи панславізм у Центральній Європі і, на противагу англійцям, ні в якому разі не хочуть бачити росіян у Дарданеллах і в нафтових областях Румунії чи Малої Азії. Тут знову стверджується, що Англія в ім'я збереження вільної від росіян Західної Європи і Середземномор'я ладна піти на розчленування Північної та Центральної Європи і на розмежування сфер впливу з росіянами в цьому районі…»

Та поки шпигуни й дипломати промацували позиції ворогуючих держав, Гітлер у «вовчому лігві» задумав узяти реванш за поразку під Сталінградом. Він наказав провести тотальну мобілізацію й почати наступ на Орловсько-Курській дузі.

Танкові заводи почали випускати машини найновішої конструкції — «тигр» і «пантера». В ескадри люфтвафе надійшли удосконалені винищувачі Ме-109 і «Фокке-Вульф-190». Фірма «Хеншель» розробила проект літака — винищувача танків — «Хеншель-129», поставивши на них мотори французького виробництва.

Перед початком гігантської битви на «Вогненній дузі» над Кубанню й Таманським півостровом спалахнула ще одна повітряна битва. В ній брало участь 1 200 німецьких літаків, у тому числі ескадри «Удет», «Мельдерс», «Зелене серце».

1

Очоливши відділ у «Форшунгсамті» міністерства авіації, Зігфрід Коссовські помітно відчув важкість цієї роботи. У відділ надходило багато інформації. Її треба було систематизувати, переперевіряти, аналізувати й складати чіткі зведення для командування люфтвафе.

Коссовські з усією своєю пунктуальністю й сумлінністю вивчав матеріали про нові види озброєння у ворога, і ці заняття полишали мало ілюзій для впевненості в перевазі німецької технічної думки.

Він склав картотеку нових досліджень воюючих країн. Ця картотека зростала в міру надходження відомостей од агентів та повідомлень преси. Переглядаючи одержані документи, Коссовські переконався в тому, що і в Англії з Америкою стало відомо про реактивну авіацію Німеччини.

Фірма «Пауер Джетс» побудувала турбореактивний двигун ще до війни і за вказівкою міністерства авіації гарячково проектувала літак нової конструкції. Перший літак, який дістав назву «Глостер-40»[22], підняв у повітря льотчик Сейєр у травні 1941 року. В жовтні двигун та креслення цього літака англійці передали янкі, і вони збудували літак «Белл-Айркомет». «Глостер-40» досяг швидкості 480 кілометрів за годину. Для літака перехоплювача це був досить скромний показник. Тому англійці розробили другу модель з двома двигунами. Новий літак «Глостер-Метеор» тепер був побудований і випробуваний, про що повідомляв Коссовські один із агентів абверу в Британії.

Не виключалась також можливість, що «летючі фортеці» мали намір розбомбити випробний аеродром, перервати німецькі роботи над «Штурмфогелем».

Коссовські знав, що Мессершмітт працює над іншим літаком — безхвостим винищувачем Ме-163 — «Швальбе» з рідинним реактивним двигуном. Але цей літак ще не досяг стадії новонародженого, і ніщо не примушувало турбуватися за його долю.

З подивом і гіркотою дізнався Коссовські й про те, що давній друг Німеччини Чарлз Ліндберг різко змінив своє ставлення до нацизму. Сам Коссовські кілька разів супроводжував цього високого голубоокого й надзвичайно сором'язливого американця в його поїздках по Німеччині. Ліндберг свого часу викликав світову сенсацію: на маленькому літаку без спеціальних навігаційних приладів та автопілота він перелетів з Америки в Європу. Він став найпопулярнішою людиною в світі. В себе на батьківщині «американця номер один» переслідувала неспокійна слава, юрби репортерів і роззяв облягали його будинок, Трагічний випадок, коли гангстер Бруно Гауптман викрав у нього дитину, зажадав неможливий викуп, і, не діставши його потім, убив хлопчика, примусив Ліндберга таємно, вночі, на старому вантажному пароплаві перебратися з сім'єю до Європи.

В Німеччині він був скорений «новим порядком» і в пресі й по радіо виступав на підтримку нацизму.

Тепер же, коли США воювали з Німеччиною і німці викрили себе перед усім світом, Ліндберг одмовився від колишніх поглядів і, як знавець німецької військової авіації, консультував американські авіаційні фірми, котрі випускали «летючі фортеці», «мустанги», «айркобри», «тандерболти».

Але хоч би що робив Коссовські, хоч би що думав, його думки постійно поверталися до Марта, який жив у Лехфельді і, мабуть, продовжував діяти. Після загибелі Ютти, зникнення Еріха Хайдте, арешту й страти Перро-Регенбаха функабвер більше не перехоплював радіограм за підписом «Март». Який інший контррозвідник, очевидно, заспокоївся б… Марта ліквідовано — ним могли бути Ютта чи Еріх. Але Коссовські був абсолютно впевнений, що Март живий. Судячи з інформації, яка адресувалася Директорові, Март чудово орієнтувався в діяльності люфтвафе й роботах Мессершмітта над новими машинами. Прикро було, що суперництво між службами безпеки, абверу, «Форшунгсамту», іноземного відомства Ріббентропа та інших споріднених установ часто виливалося в неприховану конкурентну боротьбу. А це ослабляло зусилля розвідки й контррозвідки, покликаних оберігати найвищі інтереси рейху.

Коссовські тому не знав, по яких каналах діє СС, теж інформована про Марта в Лехфельді. Поки штандартенфюрер Клейн був живий, він не допускав до своїх справ нікого з інших служб. Зейц підпорядковувався Клейну безпосередньо. Тепер же Клейна не стало, і Коссовські вирішив домовитися про спільні дії з його заступником— оберштурмбанфюрером Вагнером. Вони домовилися про зустріч.

Вагнер говорив рикаючим басом. У співрозмовника по телефону міг би скластись образ якогось вайла-ведмедя. — Насправді ж Вагнер був маленький на зріст, витончений, випещений. З-під пенсне весело поблискували очі. Він постійно посміхався, але підлеглі, мабуть, його боялися: лаявся він, як найпослідущий портовий бродяга.

Вагнер напівобійняв Коссовські, який приїхав до нього, почастував коньяком, сів у крісло навпроти, наче давно з нетерпінням чекав цього візиту.

— Вам, пане оберштурмбанфюрере, певна річ, відомо про такого собі Марта в Лехфельді, — сказав Коссовські. — Повірте, в його ліквідації зацікавлені і ви і ми однаковою мірою…

— Звичайно, майоре, я завжди стою понад нашими міжвідомчими непорозуміннями, — підтакнув Вагнер, розмірковуючи, як би краще обвести цю людину з «Форшунгсамту».

— Зараз Март перестав посилати телеграми. Принаймні, функабверу ще не пощастило намацати нової станції. Але Марта не знешкоджено. — Коссовські зробив наголос на запереченні «не», — Безсумнівно, він або знайшов інший канал у передачі інформації росіянам, або готує якусь надзвичайну диверсію. Зейц же, на мою думку, проявляє досить дивну пасивність…

— Е, облиште, майоре. Зейц якраз занадто енергійний, — став дибки Вагнер.

— По