У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

тиждень тому одержали від радянської місії категоричну вимогу передати їм з рук у руки всіх п'ятдесят чотирьох. Правда, докладного поіменного списку радянська місія не дала, назвавши лише загальну кількість, і це дозволяє зволікати справу.

- Очевидно, з групі діє радянський агент, який не зміг чи не встиг передати росіянам список. Так принаймні гадають американці, - пояснив Нунке.

- Агента викрито? - запитав Фред.

- Поки що ні. Якщо він і є, то вжито всіх заходів, щоб перервати зв'язок між табором і зовнішнім світом. Навряд, щоб у найближчі дні список міг потрапити до росіян, - відповів Шлітсен.- Тепер конкретно про ваше завдання: ми вас хочемо заслати в цей табір. Американці згодні передати нам групу, якщо ми зможемо непомітно її вивезти.

- Цим і обмежується моє завдання?

- Друге пов'язане з першим: треба будь-що виявити агента, який сповістив росіян, і ліквідувати його. Без цього до основної операції приступати небезпечно.

- Зрозуміло.

- На підготовку маєте три дні. За цей час ознайомтесь з вашою новою біографією-легендою, розробіть з Шлітсеном і Вороновим план вивезення групи, - наказав Нунке.- Якщо вам пощастить виконати завдання, нове поповнення і становитиме основний кістяк вашого російського відділу.

- Із заступником начальника табору містером Хейендопфом можете говорити прямо і відверто: він наш союзник, - додав Шлітсен.

- Чудесно! Це значно спростить справу!- зрадів Фред.

- Отже, про суть завдання я вас повідомив. Сьогодні ввечері ви вільні, а завтра візьмемось до підготовки. О дев'ятій ранку чекатиму вас у себе.

Поштиво вклонившись Нунке і досить холодно Фреду, Шлітсен вийшов.

- Помітно, що великої приязні до мене гер Шлітсен не відчуває, - посміхнувся Фред.

- З часом взаємини налагодяться. Шлітсен - людина жовчна. Але годі про нього! Працівник він непоганий, однак його незграбний вигляд і перекошений рот мене нестерпно дратують. До того ж, манери у нього жахливі. Особливо за столом. Я волію обідати у себе, щоб не зустрічатися з ним у їдальні. До речі, віднині ви теж можете нею користуватися. Взагалі, вам слід оглянути всю нашу школу. А оскільки вам потрібний буде чичероне, попрошу зайти до вас Воронова або когось з інших викладачів.

- Буду дуже вдячний.

- Я надішлю вам правила нашого внутрішнього розпорядку - рекомендую добре їх простудіювати... До від'їзду вам треба буде познайомитись і з патронесою нашої школи - Агнесою Менендос.

- Це обов'язково?

- Як патронеса, вона має знати весь персонал школи.

Кожна нова людина повинна з'явитися до неї з офіціальним візитом. Ми вважаємо це своєрідною посвятою в "лицарі благородного духу".

- Якщо існує така традиція, не буду її порушувати.

- Завтра чи позавтра ввечері я вас відрекомендую. Вона живе тут-таки, в особняку.

Коли Нунке пішов, Фред знесилено впав у фотель, потім схопився і забігав по кімнаті, не в силі подолати збудження.

Він їде до Західної Німеччини! А до Східної, окупованої радянськими військами, - рукою подати.

Було від чого втратити спокій.

ЧАСТИНА ДРУГА
Розділ перший
ОБМАНУТА І ОДИНОКА

- На сьогодні годі, ясонько, вже досить...

Ірене встромила голку в цупкий єдваб, провела кінчиками пальців по опуклому вишиваному малюнку і невдоволено похитала головою.

- Від цього блакитного кольору аж холодно. Він нагадує небо взимку. І квіти якісь неживі. Ніби їх виліпили з воску.

У звернених на матір великих очах дівчинки світився справжній відчай.

- Ну, й дурненька. Так вболівати через гаптований клапоть!

- Як ти можеш, мамо! Це ж покров! Моя обітниця, молитва мадонні. Кожен стібок - маленька літерна, з яких складаються слова молитви. Я тягну шовкову ниточку і промовляю у думці ці слова. І так гарно слово до слова ліпиться. А ось тут...

Сонце, що хилилося до обрію, золотаво-рожевим промінням освітлювало куточок кімнати, де стояла коляска Ірене. У цьому примхливому світлі збуджене обличчя дівчинки втратило свою прозору блідість. Здавалося, що його підсвітили зсередини і воно теж випромінює мерехтливе рожеве сяйво. Його відблиск забарвлює живим теплом великі карі очі. Від матері Ірене успадкувала тільки брови і губи, правда, в доньки вони окреслені значно м'якше. І все ж вони контрастували з пастельним, лагідним обличчям дівчинки, натякаючи на приховану силу, що таїться в якихось ще не займаних глибинах натури Ірене.

Милуючись голівкою доньки, Агнеса намагалася забути про її скалічене тіло. Якою б красунею вона могла зрости! Цей автомобіль, цей тричі проклятий день!

- Чому ти на мене так дивишся, мамо? - занепокоїлась Ірене.

- Просто замислилась. Подумала, що ти сьогодні засиділась за вишиванням, і тепер тобі слід прогулятися.

- Ти побудеш зі мною в садку? - зраділа дівчинка.

- Ні, цього разу тебе супроводитиме Пепіта. Мені треба поклопотатись по господарству, у нас завтра - гості.

Ірене розчаровано зітхнула.

- Знову цей гидкий Нунке!

- Ірене!

- Знаю, знаю, що ти зараз скажеш! Що він багато для нас зробив, що він розумний, що...

- Я хотіла б, щоб ти справді це зрозуміла.

- Та як же я можу, коли знаю, що він лихий! Звелів Хуану вивести Росінанта, підняв пістоля і...- на очі дівчинки набігли сльози.- А потім ще на Хуана