Рука Оберона - Роджер Желязни

Бенедикт не відповів, він мовчки слухав.

— Ти боїшся крові на твоїх руках, — продовжував Бранд. — Ти страшишся мого передсмертного прокляття.

— А ти лякаєшся крові Мартіна на твоїх? — Запитав Бенедикт.

— Цього паскудного цуценяти? — Кинув Бранд. — Він не був по-справжньому одним з нас. Він був тільки знаряддям.

— Бранд, у мене немає бажання вбивати брата. Віддай мені цей кулон, який ти носиш на шиї, і повернися зі мною зараз же в Амбер. Ще не занадто пізно все залагодити.

Бранд відкинув голову і розсміявся:

— О, благородно сказано, Бенедикт! Як личить істинному лорду королівства! Ти вганяєш мене в сором своєю надмірною доброчесністю! І яка ж суть всього цього?

Він потягнув руку і погладив Камінь Правосуддя:

— Цей? — Він знову засміявся і ступив уперед: — Ця дрібничка? Якщо я вам її віддам, це купить нам мир, дружбу і порядок? Вона викупить мені життя?

Бранд знову зупинився, тепер в трьох метрах від Бенедикта. Він підняв Камінь між пальцями і подивився на нього.

— Ти розумієш всю силу цієї штучки? — Поцікавився він.

— Досить… — Почав було Бенедикт, але голос застряг у нього в горлі.

Бранд поспішно зробив ще один крок вперед.

Камінь перед ним яскраво горів.

Рука Бенедикта потягнулася було до меча, але не дотяглася до нього.

Він стояв тепер, закостенівши, немов раптом перетворився на статую.

Ось тоді я почав розуміти, але було вже занадто пізно.

Все, що говорив Бранд, не мало ніякого значення, це був просто відволікаючий маневр, хитрість, здійснена ним, поки він обережно підходив на потрібну йому відстань.

Він і справді був частково налаштований на Камінь, і обмеженої влади, даної йому ним, було все ж достатньо, щоб дати йому можливість здійснити вплив, про який я не знав, але про який він був відмінно обізнаний.

Бранд дбайливо влаштував своє прибуття на пристойній відстані від Бенедикта, випробував Камінь, присунувся трохи ближче, знову спробував його і продовжив це просування, поки не знайшов точку, де Камінь міг вплинути на нервову систему Бенедикта і, частково знерухомити його.

— Бенедикт, — шепнув я, — тобі краще йти тепер до мене.

Я напружив свою волю, але він не ворухнувся і не відповів.

Його Карта все ще функціонувала, я відчував його присутність, я спостерігав через неї події, але не міг дотягнутися до нього.

Камінь явно впливав не тільки на його рухові функції.

Я знову глянув на хмари. Вони все ще наростали, вони тяглися до Місяця.

Здавалося, що незабаром вони зможуть закрити його.

Якщо я не зможу витягнути Бенедикта, коли це трапиться, він впаде в море, як тільки світло буде повністю перекрито, а місто розпадеться. Бранд!

Якби він усвідомив це, він міг би зуміти скористатися Каменем, щоб розігнати хмари, але щоб це зробити, йому, ймовірно, довелося б випустити Бенедикта.

Я не думав, що він це зробить. І все ж…

Хмари, здавалося, тепер повзли повільніше.

Вся ця лінія міркувань могла стати непотрібною.

Я витягнув Карту Бранда і відклав її вбік.

— Ах, Бенедикт! — Посміхнувся Бранд. — Що толку з найкращого з усіх живих фехтувальника, якщо він не може поворухнутися, щоб вийняти свій меч? Я тобі казав, що ти дурень. Ти думав, що я добровільно прийду на бойню? Тобі слід було сумлінно довіритися страху, який ти, мабуть, відчув. Тобі варто було б знати, що я не ввійду сюди безпорадним. Я говорив серйозно, коли сказав, що перемогти належить мені. Ти був хорошим вибором, тому що ти найкращий з усіх. Я дійсно бажав би, щоб ти прийняв мою пропозицію. Але тепер це не так важливо. Мене не можна зупинити. Ні в кого з інших немає шансу, а з твоїм зникненням справа піде набагато легше.

Він засунув руку під плащ і дістав звідти кинджал.

— Приведи мене, Бенедикт! — Заволав я.

Але мій крик був даремним, не було ніякого відгуку, ніякої сили, щоб доставити мене туди.

Я схопив Карту Бранда, згадавши свою битву з Еріком.

Якщо я зможу вдарити Бранда через його Карту, то я, можливо, зумію якось порушити його зосередженість для того, щоб звільнився Бенедикт.

Я звернув на Карту всі свої сили, готуючись до масованої моментальної атаки.

Але нічого не сталося.

Шлях був замерзлим і темним.

Справа очевидно полягало в тому, що його зосередженість на поточному завдання, його уявна пов'язаність з Каменем були настільки повними, що я просто не міг дотягнутися до нього.

Мене блокували на кожному повороті.

Несподівано Сходи наді мною стала блідіше, і я кинув швидкий погляд на Місяць.

Відросток купчастих хмар тепер затуляв частину її поверхні.

Прокляття! Я відновив свою увагу до Карти Бенедикта.

Справа виявилася повільною, але я відновив контакт, який вказував, що десь всередині всього цього Бенедикт все ще зберігав свідомість.

Бранд наблизився на крок ближче і все ще посміхався з безпорадності Бенедикта.

Камінь на важкому ланцюгу горів яскравим світлом.

Вони стояли тепер, розділені, напевно, трьома кроками. Бранд погравав кинджалом.

— Так, Бенедикт, — цідив він крізь зуби, — ти волів би померти в бою. З іншого боку, ти можеш розглядати це як честь, останню честь. У певному сенсі, твоя смерть дозволить народитися новому порядку.

На мить Лабіринт позаду них померк.

Але я не міг відірвати погляду від них і вивчати Місяць.

Там же, в тінях і мерехтливому світлі, спиною до Лабіринту, Бранд, здавалося, нічого не помітив.

Він зробив ще один крок вперед.

— Але вистачить возитися з цим, — уклав він. — Треба ще дещо зробити, а ніч не стає довшою.

Бранд ступив ближче і опустив клинок.

— На добраніч, милий принц, — попрощався він і рушив на зближення з Бенедиктом.

В ту ж мить дивна механічна рука Бенедикта, вирвана мною з цього міста тіней, срібла і місячного світла, кинулася зі швидкістю змії, що жалила жертву.

Штука з виблискуючих металевих пластин, схожих на грані дорогоцінного каміння, зап'ястя чудесного переплетіння срібного шнура, усіяного цяточками вогню, стилізована скелетна заводна іграшка, механічна комаха, функціональна, смертельна, прекрасна на свій лад метнулася вперед зі швидкістю, за якої я не міг встежити, в той час, як решта його тіла залишалася нерухомої статуєю.

Механічні пальці схопили ланцюг Каменя на шиї Бранда.

Рука тут же рушила вгору, піднявши Бранда високо над підлогою.

Бранд упустив кинджал і обома руками схопився за шию.

Позаду нього Лабіринт знову померк, але потім світло повернувся з трохи більш блідим сяйвом.

Обличчя Бранда при світлі ліхтаря набуло страшного, спотвореного вигляду.

Бенедикт залишався завмерлим, держачи його на високій, нерухомій людській шибениці.

Лабіринт знову потьмянів.

Сходи наді