Рука Оберона - Роджер Желязни
Так, це мало значення. Яка би не була причина, він був тим, хто діяв.
Місяць був тепер вище, його вид наклався на мій внутрішній огляд палати Лабіринту. Хмари продовжували зміщуватися, клублячись ближче до місяця. Я подумав було застерегти Бенедикта, але це не послужило б ніякій меті, але відвернуло б його. Наді мною Тир-на-Нгот плив, немов якийсь надприродний ковчег по морях ночі.
І раптом там опинився Бранд.
Моя рука рефлекторно сіпнулася до руків'я Грейсвандір, незважаючи на той факт, що частина мене з самого початку розуміла, що він стояв через Лабіринт від Бенедикта в темній палаті високо в небі.
Моя рука знову впала.
Бенедикт відразу ж відчув присутність Бранда і повернувся до нього лицем. Він не зробив ніякого руху до зброї, а просто дивився через Лабіринт на нашого брата.
Моїм найпершим страхом було, що Бранд ухитриться з'явитися прямо позаду Бенедикта і заріже його ззаду в спину. Я б, однак, не спробував би такого трюку, тому що навіть при смерті Бенедикта, його рефлексів могло б вистачити, щоб відправити на той світ нападаючого Бранда, а він явно теж не настільки міг зійти з розуму.
Бранд посміхнувся:
— Бенедикт! Фантастика! Ти тут!
Камінь Правосуддя, сяючи вогнями, висів у нього на грудях.
— Бранд, — попередив його Бенедикт, — не пробуй цього.
Все ще посміхаючись, Бранд відстебнув з пояса меч і дав своїй зброї впасти на підлогу. Коли завмерла луна, він вимовив:
— Я не дурень, Бенедикт. Ще не народився чоловік, який може вийти проти тебе з мечем.
— Мені не потрібен меч, Бранд.
Бранд почав повільно йти по краю Лабіринту.
— І все ж ти носиш його як слуга трону, коли ти міг би бути королем.
— Це ніколи не було моїм прагненням.
— Це вірно.
Бранд зупинився, пройшовши лише частину шляху навколо Лабіринту.
— Вірний, самовпевнений, самопринижений, ти зовсім не змінився. Шкода, що батько тебе так добре вимуштрував. Ти міг би піти набагато далі.
— У мене є все, що я хочу, — відрізав Бенедикт.
— Щоб бути удушеним, чи зарізаним так рано.
— Заговорити мені зуби і пройти ти теж не зможеш. Не примушуй мене калічити тебе.
Все ще з посмішкою на обличчі, Бранд знову почав рух, але не поспішаючи, повільно. Що він намагався зробити? Я не міг розкусити його стратегію.
— Ти ж знаєш, я можу зробити певні речі, яких не можуть інші, — промовив Бранд. — Якщо є взагалі щось, чого ти хочеш і думаєш, що не можеш мати. Ось тепер твій шанс назвати це і дізнатися, як ти був неправий. Я навчився таким речам, що ти навряд чи повіриш.
Бенедикт посміхнувся однією зі своїх рідкісних посмішок:
— Ти вибрав невідповідну лінію поведінки. Я хочу і можу дотягнутися до виконання всіх моїх бажань.
— У Відображеннях!
Бранд зневажливо пирхнув, знову зупиняючись.
— У будь-якому з таких місць можна отримати лише копії! Я ж говорю про реальність. Амбер! Влада! Хаос! Не мрії, які отримали твердість! Не друге після найкращого!
— Якби я хотів більшого, ніж маю, я знав би, що робити. Але я цього не зробив і не зроблю.
Бранд засміявся і продовжив рух.
Він пройшов чверть шляху навколо периферії Лабіринту. Камінь горів ще яскравіше.
Голос Бранда дзвенів:
— Ти дурень, раз добровільно носиш свої ланцюги! Але якщо речі не кличуть тебе володіти ними, і якщо влада нічим тебе не приваблює, то як щодо знань?! Я до кінця засвоїв премудрості Дворкіна. З тих пір я пішов далі і заплатив високу ціну за глибоке проникнення в діяльність всесвіту. Ти можеш отримати це, не дивлячись на цінник.
— Це буде ціна, — заявив Бенедикт, — якої я не стану платити.
Бранд похитав головою і труснув волоссям.
Тут образ Лабіринту на мить завагався, коли місяць перетнув клаптик хмари.
Тир-на-Нгот трохи померк і повернувся в нормальний фокус.
— Ти це серйозно? — Промовив Бранд.
Він явно не помітив, як все померкло.
— Тоді я не буду вмовляти тебе далі, мені доведеться спробувати, — він знову зупинився, втупившись на Бенедикта. — Ти занадто добра людина, щоб витрачатися на цю міжусобицю в Амбері, захищаючи те, що розпадається. Перемогти належить мені, Бенедикт. Я збираюся зіскоблити Амбер і побудувати його заново. Я збираюся стерти Лабіринт і намалювати свій власний. Ти можеш бути зі мною. Я хочу, щоб ти був на моїй стороні. Я збираюся спорудити більш досконалий світ з більш прямим доступом в Відбитя з Відображень. Я збираюся злити Амбер з Двором Хаосу. Я збираюся поширити це царство прямо через всі Відображення. Ти будеш командувати нашими легіонами, наймогутнішими з коли-небудь зібраних військових сил. Ти…
— Якщо твій світ буде таким досконалим, як ти стверджуєш, Бранд, то легіони будуть не потрібні. Якщо, з іншого боку, він буде відображати душу свого творця, то тоді я дивлюся на нього, як на щось менше, ніж поліпшення, в порівнянні з нинішнім станом справ. Спасибі за пропозицію, але я буду триматися Амбера, який вже існує.
— Ти дурень, Бенедикт, з гарними манерами, але тим не менш, дурень, — він знову почав обережне просування.
Нарешті, він зупинився, приблизно в шести метрах від Бенедикта, сунув великі пальці за пояс і втупився на нього.
Бенедикт зустрів його погляд.
Я знову перевірив хмари.
Довга маса їх продовжувала рухатися в бік місяця.
Однак, я міг витягнути Бенедикта в будь-який момент.
Навряд чи варто було турбувати його в даний момент.
— Чому ти тоді не підійдеш до мене і не прикінчиш мене? — виголосив, нарешті, Бранд. — Я ж беззбройний. Це буде легко зробити. Той факт, що в жилах у нас обох тече одна кров, не становить ніякої різниці, чи не так? Чого ж ти чекаєш?
— Я вже сказав тобі, що не бажаю заподіяти тобі шкоду.
— І все ж ти стоїш, готовий це зробити, якщо я спробую пройти повз тебе.
Бенедикт просто кивнув.
— Зізнайся, що ти боїшся мене, Бенедикт. Ви всі боїтеся мене. Навіть коли я наближаюся до тебе ось так, беззбройний, щось, мабуть, перевертається у тебе всередині. Ти бачиш мою впевненість і не розумієш цього. Ти повинен
