Таємниця гірського озера - Вахтанг Степанович Ананян

Бочка зарипіла, захиталась і, хтось всередині в ній прошепотів:

— Ну, що? Можна вилазити?

— Давай, вилазь, вилазь! — почулося з іншої бочки.

Дід нахилився. Але тільки підняв він кришку сусідньої бочки, як хтось сипнув йому межи очі жменю попелу. Бочки зарипіли, покотилися, з них хтось вискочив і прожогом утік.

Старий, замруживши очі, кричав: Злодії! Злодії! Осліпили!..

Збіглися люди. Діда розпитали, бочки оглянули, але так І ие довідалися, хто в них сидів.

Опам’ятавшись, дід забрав бочки і покотив їх до кооперативу.

— Ти можеш зберігати їх де завгодно, тільки не біля огорожі ферми, — сказав він завідувачеві.— Люди сон втратили, всі думки їхні про ферму, а ти готуєш їм розбійницькі гнізда? Ех, ти! — нагримав дід на ні в чому не винну людину.

Після цьоіго до самої осені на фермі більше нещасть не траплялось, але коли випав сніг, завила хуга і в полях не стало їжі, солодкий аромат меду і гладк, птахи ферми почали привертати увагу куниць і лисів.

Отут саме і став у пригоді мисливський досвід діда Асатура.

Почався новий навчальний рік.

Асмік тепер училася в сьомому класі, Камо і Армен — у дев’ятому, Грикор — у восьмому. їхня дружба і далі розвивалась і міцніла.

Асмік, так само, як і раніш, просто з школи бігла на ферму, до своїх, тепер уже дорослих, птахів, і допомагала матері доглядати їх.

Біля ставка, за селом, колгосп цього літа за планом, одержаним з Єревана, побудував для птиці нові, просторі приміщення.

Голова колгоспу Баграт не тільки визнав ферму, але не пошкодував і коштів, щоб влаштувати її якнайкраще.

— Коли вже ферма, то нехай буде і схожа на ферму — за всіма правилами! — сказав він.

Побудувавши приміщення для птахів. голова не поскупився прибудувати до них і кімнату для завідуючої і будку для сторожа.

Саме приміщення ферми мало кілька відділів. В одному з них стояли інкубатори, друге — просторе — було відведено птахам для прогулянок. Окреме місце мали пташенята. Для дорослих птахів влаштували сідала. Для квочок місця не передбачалося. Вирішили виводити пташенят лише в інкубаторах.

Ферма мала великий запас ячменю. Щоразу, коли Асмік годувала птахів, вона з теплим почуттям перебирала зернятка в своїй руці: це був «ячмінь Армена».

Армен часто приходив на ферму, дивився на птахів, на їхні підрізані крила, іноді допомагав Асмік готувати математику, літературу.

Якось уночі гуси і качки зняли страшенний шум. Голосно загавкали і вискочили із своїх конур собаки. Гримнула рушниця діда Асатура, який ночами охороняв ферму.

Коли старий запалив світло, приміщення, де птиці спали, було всипане пір’ям. Тут явно побувала лисиця.

— Не будь я мисливцем Асатуром, коли дам перетравити тобі вкрадене! — поклявся старий і на світанку по лисячому сліду пішов у гори.

— Дід твій на полювання вирушив, — сповістила Камо бабуся Наргіз.

Це було вихідного дня. Приготувавши уроки, Камо відшукав Армена та Асмік і сказав їм:

— Ходімо до Грикора.

— Що трапилося? — захвилювалась Асмік.

— Ходімо, потім довідаєшся.

Грикор з захопленням допомагав

колгоспному пастухові напувати телят.

— Ого! — вигукнув він, побачивши товаришів. — Ви чого?

— Грикоре, коли ти закінчиш свою роботу!

— З вашою допомогою, за п’ять хвилин, — пожартував Грикор.

— А що ж, давай відро…

— Ні, ні, ми вже закінчили. Що у вас?

— Грикоре, ходімо на Далі-Даг, — сказав Камо.

— А що там є? Щось їстівне?

— Коли вже мисливець Асатур з своїм Чамбаром туди пішов, то, треба гадати, там і їстівне знайдеться.

— Чого ж ви, коли так, роздумуєте? Ходімо швидше, а то дід Асатур весь шашлик сам з’їсть! — з удаваним жахом закричав Грикор і кинувся з хліва.

— Почекай, не спіши! — наважився остудити його запал Камо. — Він по лисицю пішов. Який там шашлик!

Грикор зупинився. Його чорні, схожі на виноградини очі були повні сміху.

— А чим гірший шашлик з лисиці? Що їсть лисиця? Курей. Чому ж м’ясо лисиці має бути гірше за всяке інше? — запитував він з удаваним здивуванням.

— Але ж лисиця і мишей їсть, — сказала Асмік.

— Чим же миша погана? Адже вона тільки зерно та цукор гризе.

— Скажи йому, хай не говорить так, — звернулась Асмік до Камо.

— Не люблю я, коли ці інтелігенти морщаться, та ще й від чого: від шашлика з лисячої печінки!.. Ну, та ходімте ж скоріше!

З жартами і сміхом вони піднялися на схил гори, де на снігу виднілися сліди людини, що недавно пройшла. За нею йшов собака.

— Сліди діда і Чамбара! — зрадів Камо.

Цими слідами, за дідом і собакою, пішли і наші діти.

Все навколо було вкрите яскравобілим снігом. Сонце сяяло так, що очі сліпило. Здавалося, міріади алмазів були розсипані по гірських схилах.

Перший сніг у горах!

Похмура, туманна осіння пора, коли все в природі вкутане імлистим сутінком, як тільки випадає перший сніг, змінюється світлими, прозорими днями.

Небо стає ясним і мирним, його блакить— густішою і