«Штурмфогель» без свастики - Євгеній Петрович Федоровський

Втім, ні. Коссовські знайде вихід, аби тільки натрапити на слід цього Марта. Резидент в Аугсбургу й, можливо, другий у Берліні знімуть з нього провину п'ятирічної давності. Навіть сам Канаріс…

Він простив би Коссовські за квапливе рішення в Іспанії. Адже в Іспанії було все дуже складно й заплутано. Друг виявлявся червоним, червоний переходив на бік Франко, як анархісти під Толедо. І звідки знав Коссовські, що Штейнерт не червоний з підробленими документами? Його ніхто не попереджував. До того вбивала жара, гори плавились від спеки, а з трьох боків наступали республіканці й тіснили фалангістів.

Ні, Коссовські зумів би виправдатися, якби знайшов Марта, його радіостанцію.

Наступного дня Коссовські, переодягшись у цивільний костюм, зайшов до Еріха Хайдте. Фотоательє містилося в досить просторому холі. Коссовські помітив двоє дверей. Одні, мабуть, вели до фотолабораторії, другі — до житлової кімнати. З житлової кімнати, почувши дзвінок, вийшов досить молодий сивочубий чоловік з палицею в руці, в голубому френчі люфтвафе.

В нього були уважні сірі очі, білий лоб. Він мало був схожий на Ютту.

Коссовські виявив бажання сфотографуватися.

— Мені здається, ви родич Ютти? — запитав він, сідаючи в крісло перед фотоапаратом.

— Так, її брат.

— Приємно познайомитися, Ютта мене знає. Я бував у домі Зандлера, коли в справах міністерства авіації приїжджав до Лехфельда.

Коссовські назвав своє прізвище. Еріх — своє. Тільки хоч як уважно спостерігав його Коссовські, він, проте, не помітив блідості, що миттю покрила обличчя Еріха. Можливо, цьому завадили софіти, які, спалахнувши, на хвилину засліпили Коссовські.

«Треба попередити Марта, а може, він знає? Ні, все одно я вкладу в тайник записку», — подумав Еріх, розглядаючи через матове скло серйозне, трохи сумне обличчя Коссовські, його опущені сивіючі вусики, рубець на щоці.

— Ви часто бачитеся з Юттою? — запитав Коссовські.

— Ні. В неї свої справи. Не розуміємо ми одне одного…

Еріх уклав касету й натиснув спуск:

— Готово. У вас не знайдеться сигарети, пане Коссовські?

— Будь ласка.

Еріх із задоволенням закурив і сів на підвіконня. Він хотів потеревенити з новою людиною.

— І Признатися, тягне на фронт. Зустріти б там давніх друзів. Може, згодом я б закінчив офіцерську школу.

— В якому чині вас звільнили?

— Я був фельдфебелем. Літав на «дороньє». Але одного разу якийсь відчайдушний англієць обстріляв нас, і ось… — Еріх показав на свою ногу.

— А чому все-таки у вас розлад з Юттою? — запитав Коссовські. — Вона дотримується зовсім інших поглядів, ніж ви?

— Та ні. Зразкова дівчина Німеччини…

— А ви?

— Я-то… — Еріх удав, що засоромився, але потім оволодів собою. — Я не вірю в богів. Я можу поважати вождя, але віддати життя хочу не за нього, а за батьківщину, в якої є цей вождь.

— Ач ви який! — усміхнувся Коссовські. — Але знаєте, обожнення вождя — це державна політика.

— Я солдат і мало що тямлю в політиці. Послали б мене на фронт, і там би я на ділі, а не на словах показав, як я люблю Німеччину.

«Ні, цей хлопець, мабуть, не може бути агентом чи яким-небудь антифашистом: надто він простодушний», — , подумав Коссовські.

— Ви часто зустрічаєтесь із Зейцем та Піхтом?

— Зейц — мій сусід, цілком порядна людина, він живе нагорі, а Піхт… Я його бачив мимохідь. Він якийсь… зарозумілий. Таких не люблю.

— Чому ж?

— Надто хвалькуватий. Ще б пак, колишній ад'ютант Удета… Таким у штабі хрести вішають направо й наліво.

— Е-е, ось ви й помилились, пане Хайдте. Він був чудовим бойовим льотчиком і хреста одержав за хоробрість. Не пам'ятаю точно: чи він урятував славнозвісного Мельдерса, чи Мельдерс урятував його (Коссовські навмисне плутав), але хреста він заробив чесно.

— Ну, та мені все одно, — махнув рукою Еріх.

— А що ви думаєте про Вайдемана?

— Бовдур. Волочиться за Юттою і сподівається, що вона погодиться стати його дружиною. Вже коли вона піде заміж, то за Зейца.

— А що в неї із Зейцем?

— Та поки що нічого. Але, здається, Ютта надає перевагу чорним мундирам СС перед голубими люфтвафе.

— Ну що ж, бажаю вам усього доброго, — сказав Коссовські, встаючи. — Сподіваюсь, ми будемо зустрічатися навіть після того, як я візьму знімки.

— Буду радий. — Важко припадаючи на палицю, Еріх провів гостя до дверей…

Після Еріха Коссовські відвідав Зейца.

— У вас під носом працює підпільна станція, — прямо оголосив він, — загадковий Март шле до Москви телеграму за телеграмою, в Лехфельді аварія за аварією… Чия це робота? Вайдемана? Тільки його одного?

— Я не розумію вашого тону, Коссовські. Відколи гестапо стало підлягати контррозвідці люфтвафе?

— Кажу я про це тому, що в нас із вами одне завдання — забезпечити таємність робіт. на заводах Мессершмітта. Мені необхідні всі дані про службовців фірми.

— Я не можу їх вам дати, Коссовські.

— Мене цікавить дуже вузьке коло осіб, так чи інакше пов'язане із таємними матеріалами, — немовби не чуючи, говорив Коссовські далі наполегливим тоном. — Дуже вузьке…

— Хто ж, якщо не таємниця?

— Зандлер, Вайдеман, Вендель, Гехорсман, секретарка Зандлера, Піхт.

— По-вашому, хтось із них шпигуй?

— У мене ще нема доказів. Та якщо вам дорога ваша голова, ви допоможете їх дістати…

Раптом до кабінету ввійшов шофер і мовчки простягнув Коссовські радіограму від Лахузена. Начальник відділу абверу вимагав, щоб Коссовські негайно виїхав у Берлін.

Від перегрітого мотора тягнуло теплом. Про те, що може статися в Берліні, Коссовські вирішив не думати. Чи мало яка ідея сяйне в Лахузена? Він перебрав у пам'яті враження від Лехфельда. Бентежила Коссовські вчорашня розмова з Піхтом. Пауль поводився аж надто зарозуміло.

— Може, тобі слід пригадати Іспанію? — запитав Піхт прямо.

— Це вже давно забулося, — намагаючись бути спокійним, промовив Коссовські.

— Даремно ти так думаєш, Зігфріде. — Піхт шпигнув його поглядом.

— Зараз мене цікавить аварія в Рехліні, — насупився Коссовські. — Ти знав, що мав летіти Вайдеман?

— Звичайно. Я ж його супроводжував у перших випробних польотах.

— Але чому перед польотом ви напилися?

— Напився не я, а Вайдеман. Він боявся цих випробувань.

— Тоді хай він пошукає для себе спокійніше місце. Вайдеман говорив про випробування в Рехліні? — запитав Коссовські.

— Я не цікавився. Крім того, ти, напевне, обізнаний з наказом, що забороняє посадовим особам розголошувати час і місце випробувань?

— Але Вайдеман міг поділитися про це з другом…

— Коссовські, ти маєш мене за дурня. Вайдеман завжди виконує будь-який наказ з безумовною точністю, незалежно від того, п'яний він чи ні.

— Ти допускаєш можливість, що в Рехліні літак вибухнув від міни, скажімо, з годинниковим механізмом?

Піхт відверто зареготав, дивлячись на Коссовські: