Рука Оберона - Роджер Желязни
— На ньому був Камінь Правосуддя?
— Не можу сказати. Я бачив його мигцем і при поганому освітленні.
— Стежать за Лабіринтом в Рембо?
— Так, Льювілла їх попередила.
— Відмінно. Будь насторожі. Я скоро знову зв'яжуся.
— Гаразд. Корвін, я щодо того, що трапилося раніше…
— Забудь про це.
— Спасибі. Цей Ганелон міцний горішок.
— Не слабак, — погодився я. — Ну, стеж за Лабіринтом.
Його образ розтанув, коли я звільнив контакт, але потім відбулася дивна річ. Відчуття контакту, тунелю — залишилося при мені, безпредметне, відкрите, немов включене радіо, не налаштоване ні на яку хвилю.
Білл став дивно дивитися на мене:
— Карл, що відбувається?
— Не знаю. Почекай хвилину.
Раптом знову виник контакт, хоча й не з Жераром. Вона, мабуть, намагалася догукатися мене, поки моя увага була відвернута.
— Корвін, це важливо.
— Говори, Фі.
— Ти не знайдеш там того, що шукаєш. Він у Бранда.
— Так я і думав.
— Ми повинні зупинити його. Я не знаю, скільки ти знаєш…
— І я теж більше не впевнений, — промовив я, — але я тримаю під охороною Лабіринти в Амбері і Рембо. Жерар щойно повідомив мені, що Бранд з'явився біля амберського, але його злякали.
Вона кивнула своїм личком з витонченими рисами. Її руді локони були в незвичайному безладі і виглядала вона втомленою.
— Я знаю про це і тримаю його під спостереженням. Але ти забув про ще одну можливість.
— Ні, — заперечив я. — За моїми розрахунками, Тир-на-Нгот поки недоступний.
— Я кажу не про це. Він попрямував до первісного Лабіринту.
— Щоб налаштувати Камінь?
— У перший раз з початку до кінця, — підтвердила вона.
— Щоб пройти його, йому доведеться прогулятися через пошкоджену ділянку. Як я розумію, це більш ніж важкувато…
— Так, значить, ти знаєш про це. Добре. Це збереже час. Темна ділянка не доставить йому такого клопоту, як іншому з нас. Він прийшов до угоди з цією темрявою. Ми зобов'язані зупинити його зараз.
— Ти знаєш який-небудь короткий шлях навпростець туди?
— Так. Іди до мене. Я відведу тебе туди.
— Хвилиночку. Я хочу взяти з собою Барабана.
— Для чого?
— Важко сказати. Саме тому я і хочу його мати при собі.
— Відмінно. Тоді проведи мене до себе. Ми з такою ж легкістю можемо відправитися звідти, як і звідси.
Я простягнув руку. Через мить я тримав її. Вона зробила крок вперед.
— Господи! — Видихнув Білл, відсахнувшись. — Ти викликав у мене сумніви в твоєму розумі, Карл. Тепер же я турбуюся про свій. Вона ж теж була на одній з карт, чи не так?
— Так, Білл. Це моя сестра Фіона. А це Білл Рот, дуже хороший мій друг.
Фі простягла руку і посміхнулася. Я залишив їх там, поки ходив за Барабаном. Через кілька хвилин я привів його.
— Білл, — вимовив я. — Шкодую, що даремно забрав у тебе час. Ця штука в мого брата і ми зараз вирушаємо туди. Спасибі тобі за допомогу.
Я потиснув йому руку, а він вимовив:
— Корвін…
— Так, це моє ім'я, — посміхнувся я.
— Ми з твоєю сестрою поговорили. Не багато чого я зміг дізнатися за кілька хвилин, але я зрозумів, що справа ця небезпечна. Так що я бажаю успіху. Я все ще хочу одного разу почути всю історію.
— Спасибі, — подякував я. — Я постараюся простежити за тим, щоб вона дійшла до тебе.
Я видерся на коня, нагнувся і, піднявши Фіону, посадив її перед собою.
— На добраніч, містер Рот, — попрощалася вона, після чого звернулася до мене: — чапай повільно через поле.
Так я і зробив.
— Бранд стверджує, що ножем ударила його саме ти.
— Цілком вірно.
— Чому?
— Щоб уникнути всього цього.
— У мене була з ним довга розмова. Він стверджував, що спочатку ти, Блейз і він сам змовилися захопити владу.
— Все вірно.
— Він розповідав мені, що він підступився до Каїна, намагаючись привернути його на вашу сторону, але що Каїн на це не пішов, а крім цього передав розмову Еріку і Джуліану, і це призвело до сформування їх власної групи, щоб перепинити вам дорогу до трону.
— В основному, все правильно. У Каїна були власні принципи, довгострокові, але, тим не менш, принципи. Він був, проте, не в такому положенні, щоб домагатися їх здійснення. Тому він вирішив, що якщо його доля — бути на других ролях, то йому краще служити під керівництвом Еріка, ніж Блейза. Я до того ж не можу зрозуміти його міркувань.
— Він також зміркував, що ваша трійка уклала угоду з темними силами Наприкінці Чорної дороги, при Дворі Хаосу.
— Так, — підтвердила вона, — уклали.
— Ти вживаєш минулий час.
— За себе і за Блейза — так.
— Бранд говорить про це абсолютно інакше.
— Ще б пак!
— Він заявив, що ти і Блейз хотіли продовжувати експлуатувати цей союз, але що він, мовляв, перемінив думку. Він стверджував, що через це ви і виступили проти нього, заточивши його в башті.
— А чому ми просто не вбили його?
— Здаюсь. Скажи мені сама.
— Він був занадто небезпечний, щоб залишати його на волі, але вбити його ми теж не могли, тому що він мав дещо життєво важливе.
— Що?
— Із зникненням Дворкіна Бранд був єдиним, хто знав, як виправити ушкодження, заподіяне ним первинному Лабіринту.
— У вас було достатньо часу, щоб вичавити з нього ці відомості.
— Він володіє неймовірними ресурсами.
— Тоді чому ж ти вдарила його ножем?
— Повторюю: щоб уникнути всього цього. Його справа стала питанням його свободи або його смерті. Йому краще було вмерти. Нам довелося б ризикнути, обчислюючи метод ремонту Лабіринту.
— Якщо це так, то чому ти погодилася співпрацювати в його поверненні?
— По-перше, я не співпрацювала, а намагалася перешкодити цій спробі. Але було занадто багато дурнів, які сильно старалися. По-друге, ви пробилися до нього всупереч мені і я повинна була знаходитися поблизу, щоб спробувати вбити його в тому випадку, якщо ви досягнете успіху. Дуже шкода, що все вийшло так, як вийшло.
— Ти підтверджуєш, що ви з Блейзом передумали щодо того союзу, а Бранд — ні?
— Так.
— А як це вплинуло на ваше бажання домогтися трону?
— Ми думали, що можемо впоратися з цим без усякої додаткової зовнішньої допомоги.
— Розумію.
— Ти мені віриш?
— Боюся, що починаю вірити.
— Поверни сюди.
Я в'їхав в гірську ущелину. Дорога була
